Зневірившись за такий короткий час дівчина впала на дно, закрившись руками. Мамо! Мамо!! Мамо!!! Лише це слово крутилося у її голові. Воно, як смертоносна отрута їла з середини, і щось рвало душу, на клаптики, на дрібні шматки. «Мамо!» промовили її майже німі губи.
За хвильку піднялася. Її очі світилися дещо іншим світлом. Від юної русалки майже стерлись усі спогади, вона стала як усі, без жалю, без сліз, серце не ганяло вже крові. Постаралася в усьому озерна відьма, яка приснула на дівчину якийсь незрозумілий відвар фіолетового кольору. Та відвар свій чудесний певно переварила, чи то якогось складника забракло, через не тверезий стан просто з голови вилетіло, чи ще щось, не відомо, та дівчина це скоро відчує на собі. В таємниці триматиме, під трьома замками.
Наближався вечір. Це свідчило лише одне – відпочинок. Завтра до праці, до не легкої праці!
Світанок. Наче хтось із водяних оскаженів. Він з усім своїм ентузіазмом дув у свою сурму, аж вуха закладало періодично. Усі – усі посхоплювались на цей звук. За хвильку всі уже уважно слухали новий приказ короля. Він з вчорашнього перепою таких змін в конституції подописував, що аж голова обертом, дещо звичайно і викреслив, та для чого? Для чого скрізь було викреслювати слово «не» до прикладу: Конституція водяного простору, розділ 5, стаття 186 «Не вмішуватись днем в поодиноке плавання рибалок початківців так і досвідчених знавців своєї справи.» Ну ось що тепер? Тепер це означало типу «Гітлер капут», шкода, що відчайдухи про таке навіть не здогадуються.. Останнім було: «Прибиральницю в королівські покої, потрібно прибиральницю!» Та всі стояли мовчки. Ніхто не хотів настільки близько бути до короля, адже знали, наскільки він може бути не передбачуваним і суворим до своїх підопічних.. «Юсандра хоче!» - хтось забажав добра своїй доні в минулому, інакше аж ніяк не назвати, лише цензура, і тільки вона.
Юсандра – саме таке ім’я дала відьма дівчині, виливаючи відвар на її тіло. Спочатку, нічого не могла вимовити, окрім «Ю-ю-ю-ю..», та потім десь взялося «сандра» правда, з’єднала аплікацію десь за сьомим разом. Навіть таке буває у підводних краях.
Русалку відразу схопили придворні. Вона не розуміла, що коїться. Занесли і жбурнули біля замку, тикнули приладдя і до праці. Один позитивний нюанс з усієї чортізни, що чекатиме в подальшому на русалоньку це те, що вона матиме дах над головою. Невеличка комірчина на задньому дворі два на два метри, та Юсандра і такому чомусь була рада.
День скінчувався, наступав новий і так до безкінечності. Із самого світанку і до моменту, коли сонце топилося за горизонтом тривав робочий день у ще такої юної русалки. За своє добре серце, отримувала в нагороду залишки з королівського столу. Водяний вимогливий був навіть до страв: те пересолене, те переперчене.. «Викинути!» - звучало так, що аж хвилі котилися до самого берега. А Юсандра і тому була вдячна, хоч і не показувала цього, тому що у її серце ж було холодним, воно розучилося виконувати свою головну функцію – ганяти кров, гріти душу.
Минув рівно рік, що вміщає в собі вічність. Цього вечора русалка як завжди, поверталася додому настільки зморена, що перепливши поріг, впала долілиць і заснула сном, міцним сном.
Сонцем залита вся вулиця. Обабіч дороги красувалися білі будинки. Її несли ноги. Юсандра так владно могла ними управляти, що аж посміхнулася вперше, і байдуже, що це було у вісні. Тепер вона ніби зайшла в чудернацький великий дім, потім у велику за розмірами кімнату і присіла на якесь крісло. Голова на автоматі повернулася ліворуч. О леле! Чогось прекраснішого в житті не бачила. Це людина, років 17 – ти, з синіми, як озерне дно очима, його чорне волосся не було зовсім коротким, а обличчя.. обличчя прикрашала усмішка, в якій розплилося таке дружелюбне «привіт»…
Русалка кинулись з просоння , що це? Раніше думки майже не відвідували її мозок, в тут щось ніби за ворушилось, щось ніби перетиралось одне об інше в її голові. Не минуло й хвилини, як усе забулось і Юсандра ніби задрімала..
Усі хлопчики при параді, дівчатка теж, всі як одна одягнули спеціальні випускні плаття. Настрій у всіх, душа співає, викрики чутно звідусіль, музика не перестає грати. Вона зустрілась з ним поглядом, та не боялася. Не ховалася. Це було ні до чого. Він підійшов, він запросив її на танець. А потім двоє намагалися сховатися від світу. Тепер він ближче, чутно його подих, закрила очі, хтось торкнувся її губ.