Знову проснулась. Та ці думки, як в перший раз, тільки тепер накинулись на жертву, не покидали ні за хвилину, ні за дві. Цілу годину не змогла стулити очі. Все думала про сон.. тепер вона не овоч той, з базару без емоцій і жалю, без ненависті і кохання.. А ще русалкам дозволено вночі випливати на поверхню, я про простих, робочих, що працюють у приміщеннях такого тирана як Водяний. Та мало хто побачив того ж місяця, чи верби, чи.. чи.. із двох причин :перша – це велика втома, що навіть русалок «звалює з ніг», а друга – друга… та ним байдуже до всього, до живого. А як там, на горі? Може якийсь є вищий світ? Чи навпаки, тьма...байдуже.
Біла сукня показалася з дверей лімузину, вона дуже пасувала до худощавого тіла. Великий, довгий шлейф тягнувся по червоній доріжці, почувалася щасливою. Вальс Мендельсона, а поряд він, Юсандра тонула в його очах, вона не бачила на світі нічого милішого, не відчувала нічого приємнішого, як банально дивитися коханій людині в очі. А він у свою чергу, посміхаючись прошепотів «моя Оленька»
Вона знову проснулася. Русалці ніби прибавилось більше всього людяного, вона всього за якихось там кільки годин цілком і повністю змінила не тільки погляди на життя, а й своє відношення до водяного світу. Вона намагалася зрозуміти, хто вона? І чому сняться ці дві «палки», за допомогою яких можна пересуватись. Нажаль згадати вона так і не змогла, як не крути, та вона залишалась русалкою. Згадавши, вона б захлинулася б водою, так як плавати в обрисі людини не навчилась.
В перемішці всіх своїх думок, ну і поки сон тримав над її мозком владу, Юсандра не витримала, їй ніби щось підказувало, що це не твоє життя, що треба діяти, вперед! Такою була останньою думка перед підняттям на поверхню.
Місяць у повні. Десь не дуже далеко було чутно, як хвилі вдаряються в берег. А видно було, наче Вдень! Ніби, як невелика туманність скуту вала озеро. Зграя чорних птахів покружляла над головою у русалки і полинула кудись далеко. Захоплююче видовище. Потім підпливла до берегу, щоб подивитися, що родиться з тими хвильками, вони ж розбиваються? – думала про себе. Потім взяла до рук траву, з осторожністю звичайно, вона була дещо схожа до озерних водоростей.. Хвилин двадцять може пролетіло. Юсандра побачила, як щось темніше ночі волочить по землі якусь незрозумілість з шевелюрою на голові. Вона злякалась, вперше від тоді як піднялася з водяного королівства. По тілу пішов невеличкий мороз, так як повіяло холодом. В найглибших місцинах озера не так холодно, як зараз. Русалка заховалась за великим каменем, який лежав на березі, але не втекла, їй було досить цікаво. Тіло було кинуте у невеликий човен і відправлений в напрямок середини озера. Сама примара, ніби розтворилася в повітрі, її не стало.
Юсандра з острахом подивилась на спокійно пливучий човен, але забралась духом і підплисти ближче, та й картину, що відбувалась бачила ж на власні очі.
З човна доносились глухі стогони. Хтось дуже важко дихав. «Допоможіть» - частково було чутно.. Русалка заглянула в середину човна і ніби ошпарившись відразу відчепилась. Він! Це був він, той, із сну. «Я допоможу йому, що б не стало!Як же ж я хочу доторкнутися до його тіла..» - загорілась нова мрія у Юсандри. Рука боязко просувалася, спочатку торкнулась самого човна, потім чоло хлопця. Воно було гарячим, немов кип’яток, він весь горів, він марив.
Недовго думаючи, русалка намагалася заштовхати човен у найбільший і най густіший очерет, що простягається майже до половини озера, їй підказували ніби інстинкти людини, чи інтуїція русалки як не як, вона була нею. Потім нирнула на дно озера, відшукала деякі водорості (Вона часто бачила, як королівський лікар дбав про всіх мешканців підводного замку), І чимдуж до хворого, який все ще був непритомним. Найбільший листочок, знайдений, вона приклала до голови, а два інших перетерла трошечки, положила до рота, всім, що залишилось закрила рану. Переконавшись, що ніхто його тут не знайде з тих, хто може заподіяти шкоду, наприклад: окремі русалки, яким дано задання вбивати все живе, що здатне тривожити королівство «з космосу», поспішила в товщі води, відчувала, швидко, дуже швидко світанок.
III. Невмирущий промінь надії
Помираючи один із наймогутніших магів призвав до себе своїх трьох синів: Ждана, Немиря і Дарія , щоб ті почули останні бажання і настанови батька.