- Діти мої, - почав він затяжним тоном, - я вже старий, відчуваю, що мій час доходить межі, смерть не за горами Отож, слухайте мене уважно, другого дублю не буде. Ти, старший мій сину, голубе мій проворний залишишся тут! – і тикнув місце на мапі, де простягнуті великі простори землі – Ти середній сину на заході матимеш чималий шматок території. Ну а ти, менший мій сину, ти залишишся на цих землях. – і тикнув пальцем якраз в те місце, де була найкраща земля, найродючіша. А тепер хочу сказати, ви брати, ви повинні любити один одного і шанувати, давати руку допомоги, якщо інший потребує цього. А ще, я з кожного з вас, постягую клятви, що так воно і буде, що не ворогуватимете між собою. Якщо ж хоч хтось із вас порушить свою обіцянку – розплачуватиметься кров’ю. – сказав свою промову, постягавши заздалегідь клятви, дмухнув на синів, пробурмотавши щось собі під ніс, і помер.
Кожен по своєму почав доглядати свої землі. Старший був не поганим фермером, йому дісталось найбільша частка землі, та вся вона була не дуже родюча, тому він почав розводити різну худобину, від рогатої до навіть птиці, та йому було цього мало. З кожним роком доповнялося особин, аж землі злегка починало забрак ати. Середній – взявся обробляти землю, садити всяку всячину, тут і картопелька і помідорчики і огірочки, баклажани, редиска, бараболя. Та ось проблема, він був трошки ледацюга, тому огородина могла бути не прополена. За кілька років взагалі прополку не робив, та зілля так і поглушило усе те добро, що не бачило з народження світла. Ну а менший, який отримав найменше землі, намагався робити все з толком. І дім був чистесеньким і біля двору, він став звичайним селянином. Йому попалася добра дружина, з якою жили вони в мирі та злагоді багато років. Та не може такого бути, щоб усе ідеально до самої смерті..
Рік за роком пропливали як хмари, швидко і легко. Та настав той знаменитий час, коли майже всі сини забули про настанови свого батька, вони ніби й не пам’ятали, що давали клятву, першу чергу великому магу..
Ждан підмовив Немиря виступити проти меншого брата, та забрати його родючі землі, адже маленька заздрість жила в його серці ще з самого початку. Той звичайно не згоджувався, але Ждан був дуже напористим, він майже силою заставив брата зробити те, що потім призведе до великих, навіть широкомасштабних наслідків. Таке буде пізніше.
Переступивши межу своїх земель, направились прямо до молодшого свого братика – Дарія. Спочатку хотіли вбити. Та без згоди найменшого у їх би нічого не вийшло, вони б не отримали потрібних документів, боялися, що неприватизовані поля може забрати у них держава. Прив’язали Дарія і його дружину до дерева, ніж Немира блискотів, переливався на сонці, та він був певним, що здатен простромити горлянку брату, так як церемонитись за стільки років не навчився. За діло вирішив взявся старший, бо бачив, що діло іде під глухий кут. Спочатку пригрозив відрізати пальці найменшому, щоб хоч якось ослабити його майже незламний характер, дружина ридала, вона благала не робити того, що задумали підступні брати, її сльози градом падали додолу, та все марно. Ось уже занесена у горі рука, ніж з блискавичною швидкістю кинувся на руку Дарія, той у свою чергу лише закрив очі.
Сталося те, чого найменше готовий був чекати кожен із присутніх. Ледве торкнувшись тіла, ніж відскочив, та з такою силою, з якою був готовий протаранити людину яка все ще була прив’язана до дерева.
Найменший в той момент відчув в собі велику силу, яка забилась, яка запульсувала по всіх венах і ба навіть капілярах. Та брати теж, відчули силу, обоє налилися великим гнівом, насупивши брови, готові були голими руками викрутити брату голову, та прекрасно розуміли, що та сила, яку отримав найменший, була найсильнішою, тому що вона світла, вона випромінює добро.
Одним мізинцем новоспечений маг розірвав канати, які наче ниточка потріскались лише від одного його дотику, потім в такий же ж спосіб звільнив дружину. Та не став він робити різної погані братам, адже пам’ятав дуже добре останні слова батька. Ті в свою чергу надавили на п’яти. Кожен, не прощаючись тримав напрямок у свої володіння.
Старший побачивши свої території дуже пошкодував про вчинене, він закрившись руками ридав точно так, як годину тому дружина брата. Прямо на його очах, на території почали проростати дерева. Чудернацькі, різних розмірів та довжини, небо почало темніти, пішов кислотний дощ. На недавно вирослих деревах поскручувалось все листя, вже за хвилю опало, причому по всій території. Ця злива спалила все тіло бідному чоловіку, а ось душа, вилетівши, сіла на престол, увібравши в себе ще більше негативу і ненависті до брата. Став духом, лісовим духом, або ж Лісовиком, якому покоряється сама ніч, він наймогутніший на своїй землі, всі його рогаті тварини стали страхітливими жителями лісу, а кури, гуси, качки – птахами, що наносять чималий страх уночі, а в день – в день вони всі разом взяті – милі лісові мешканці. У прислуги згодилися ведмідь і двоє вовків. Території, які майже з усіх боків обіймали землю найменшого брата – почорніли, породивши тьму, і навіки залягли під командування самого диявола.