Вдома місіс Джонс вилаяла Елізабет за пізній прихід, але цього разу Ліза на диво не сперечалась і мовчки слухала її. Вона дуже втомилась для суперечки з мамою. Про знахідку і небезпечну прогулянку вона вирішила промовчати. На годиннику було пів на першу, тому вона одразу пішла спати.
Роздивившись кулон наступного дня, він виявився для неї надто знайомим. Вона не розуміла, де могла його бачити. Він здавався їй до болю схожим на щось, що вона ніяк не могла згадати. Вона відчула Дежавю, але спихнула все не перевтому і свою любов до магії. Кулон виявився з потаємним дном. Легко відкрився і всередині виявилася фотографія маленької дівчинку, з кучерявим, білим волоссям. Було написано: Мері Кембл. Вона була дуже милою, знайомою до болі Ліз, але вона не розуміла коли могла бачити таку персону. Судячи з усього, в неї були багаті батьки, а Лізі ніколи не доводилось розмовляти з такими особами. А на кришечці був надряпаний надпис : «Порятуйте!». Надпис був свіжим, зробленим нещодавно. Її це насторожило, і вона вирішила поділитися цим з Кейт.
-Слухай, - сказала Кейт, а може її вже давно немає в живих? Досить дивно, не шукала її в соціальних мережах?
-Ні, та й навіщо мені це? Може це просто дурний жарт?
-Наврядче. Чи ти думаєш якийсь пранкер буде йти у таку печеру, шукати такий старовинний кулон, який коштує дорого скоріше за все, й робити надпис щоб когось налякати? Це малоймовірно. Може її хтось міг загубити? Але навіщо було писати такий надпис, якщо в печеру давно не заглядали?
-Дивно все це. Я хотіла б поговорити про це з мамою, але вона збожеволіє, якщо дізнається що я ходила в таке місце.
Потім дівчата продовжили розмовляти про косметику, шоппінг , серіали, хлопців та інші речі, про які люблять поговорити дівчата. Незабаром про надпис дізналася й інша частина їхньої команди і вирішили придумати план дій, коли зустрінуться наступного тижня. Бо щось тут було не чисто, і вони не пробачили б собі якби через їхню недбалість хтось постраждав. Їм подобалось вести розслідування, немов герої їхнього улюбленого мультфільму «Скубі-ду». Час пролетів за розмовами непомітно .
Глава друга "У пошуках істини"
Глава 2: «У пошуках істини»
Тиждень був дуже нудним. Вони ледь дочекались вихідних. На навчанні був повний завал, тому під кінець дня вони були немов вичавлений лимон. Зібравшись у суботу в кафе вони почали обдумувати можливого власника знахідки.
-"А може, то були якісь сатаністи" -, припустила Булла
-"Наврядче, - відповів Нік- ми ж чули дзенькіт лопати, плюс знайшли медальйон. Це могли бути якісь шукачі скарбів".
-"А я думаю, що це такі шукачі пригод як ми"- , втрутився Майк.
-"Так, а лопату взяли для самооборони?" - сказала Кетрін. Я думаю , що це могли бути якісь пранкери чи школярі, яким нема більше чим зайнятись, як насміхатись з людей.
-"Або його загубила якась багата людини. Все можливо. То що, будемо йти до печери ще раз?" - запитала Ліз
"Так!" - в один голос відповіли друзі, але вирішили відкласти цю справу на потім, щоб не навести на себе підозру і пошукати більше інформації про печеру, здогадки про можливих злочинців, пошукові запити, що стосувалися усього, що розташовувалося на території їхнього міста. Кожний отримав персональне завдання, і друзі домовились зустрітись у кафе через тиждень.
Неділя пройшла швидко за переглядом серіалів та виконанням домашнього завдання. Вночі Лізі знову снилось якесь місто. Вона блукала лабіринтом і щось шукала. Лабіринти та орнаменти були якимись дивними, не нашої цивілізації. Але Лізі спихнула все це на перевтому. Наступив ранок. Хоч Ліз і ненавиділа понеділки, але час пролетів напрочуд дуже швидко. Її клас ходив на екскурсію до музею стародавньої історії. Вона найбільше любила такі уроки. Їм розповідали про звичаї і традиції людей тих часів. Особливо їй сподобалась легенда про мінотавра та лабіринти. Вона вже знала про що буде розповідати своїм друзям. Останні дні тижня швидко минули.
Зустрівшись, друзі замовили піцу та кока-колу і стали обговорювати події. Першою почала розову Ліз:
-"Я думаю, десь має бути якийсь потаємний вихід чи лабіринт. Як у легенді про мінотавра. Нам про таке розповідали у школі".
- "Так, гарний варіант,- сказав Майк. А що ти дізналася про медальйон, Кіті?"
- "Ооо, це дуже дорога річ, як для простої людини. Належала одному графу і передавалася з покоління в покоління. Виготовлений з дорогоцінного каменю. Зазвичай туди вкладали фото того, кому воно належало чи належить на даний момент. Також, він може світитись у темряві, але не довго. Не більше тижня чи двох.!