-«Ти справді так думаєш?»
-«Так, краще не поспішай стати дорослою»
-«А мені Клері більше всього сподобався, - сказав Майкл, - вона завжди готова до пригод. Саймон також нічого, але йому не вистачає рішучості. Та й окуляри роблять його таким...занудним»
-«Ну, навіщо ти так, - запротестувала Белла,- я також в окулярах. Правда сьогодні одягла лінзи. Те що окуляри носять відмінники це стереотип. Я вимушена все вчити, але я не ботанка якась, а просто хочу поступити в омріяний вуз, а не щось таке... І мені дуже прикро коли мене так називають...»
-«Оппа, так ти ж сама назвала Саймона ботаном, а тепер протестуєш. Чому?»
-«Так він так виглядає, й занудний до того ж. І поведінка...Хоча, може це лише перше враження, бо я як завжди оцінюю людей з першого погляду.»
-«Я думаю, це лише стереотипи. Та й яка різниця що хто подумає? Ьреюа жити своїм життям»
-«Так, я згодна з цим»
-«А мені Ізабель сподобалась,- сказала Кіті, - хоча як на мене в неї дуже груба поведінка. Так, вона горда, непереможна, вся така стальна леді з себе. Але з Клер можна було б і м’якше обійтись. Як на мене, там всі герої цікаві.»
-«Ні, не всі,- сказав Нік. Мене дуже розчарував Магнус. Та й Джейсу не завадило б підкачатись»
-«Фільм дійсно цікавий, давно хотіла його подивитись, порівняти з книгою. А не хочете сходити в печеру на екскурсію?» - і Ліз показала їм буклет.
Ця ідея їм була до вподоби і вони вирішили обговорити її в кафе.
Вони замовили бургери і картоплю фрі. Ще трошки поговорили про фільм, порівняли його з книгою і повернулися до теми про печеру. Лізі розповіла про того чоловіка, якого зустріла вранці і легенду про короля Гарольда. А Кейт показала досье на того чоловіка, яке їй вдалось зібрати. Це був доволі похмурий тип, сидів за шахрайство і досить часто проводив свій час у казино. Клубок подій все більше заплутувався. Ставало дедалі цікавіше, що стоїть за всім цим, кримінал, звичайна пропажа чи чиїсь жарти?
Нік розумівся на казино, тому вирішив слідкувати за тим чоловіком. Хлопці вирішили встановити у печері скриту камеру, щоб прослідкувати, а дівчата вирішили записатись на наступний день на екскурсію. Вирішивши важливі питання вони почали розмовляти про серіали.
Додому Ліз повернулася о десятій вечора. Вибачившись перед мамою, що змусила її хвилюватись і зайшла у вк. На неї чекало повідомлення від Алека.
-«Привіт. Як день провела?»
-«Гарно, на фільм з друзями ходила, тільки прийшла додому. А в тебе?»
-«Я текст повторюю, завтра перед групою доведеться розповідати»
-«Що за текст? Ти кудись збираєшся, якщо не секрет?»
-«Так, я працюю екскурсоводом, завтра буду розповідати дітям про печеру нашого міста. Не хочеш приєднатися? Можеш з друзями приходити. Буде цікаво. Обіцяю»
-«Я подумаю. А ти там як волонтер працюєш?»
-«Ні, за гроші. Мені там дуже добре платять. Але не розумію, навіщо йому? Це ж гроші на вітер»
-«Може, це якийсь меценат?»
-«Можливо, але не схожий на такого. Весь у наколках, такий брутальний з себе чоловік. А, мало не забув, ще він наказав вести журнал відвідувачів, і записувати у них усю головну інформацію. То що, ти прийдеш?»
-Можливо. Я подумаю. Як тобі робота, подобається?»
Ну, важкувато трохи, потрібно години три простояти, розказуючи групі інформацію. Але працювати можна. Правда, трішки лячно знаходитись поруч з керівництвом, все може бути. Але працювати треба, гроші не завадять, та й де я знайду роботу з такими умовами?»
-«Так, ти правий»
Вони ще довго говорили, а потім Ліз пішла спати. Завтра в неї було багато роботи.