Поняття «бик» невіддільне від воїнського стану, бо уособлює доблесть, мужність, снагу. Саме з биком найчастіше порівнюють воїнів, богатирів, царів чи богів. Таке порівняння звичайне в багатьох міфо<36>логіях та епосах. Властиве воно й давньоукраїнським пам'яткам: варто згадати хоча б «Слово о полку Ігоревім» і порівняння в ньому князів з яр-туром чи буй-туром. У шумерській міфології слово із значенням «бик» вживається в розумінні «воїн», «герой», «богатир». Як відзначає відомий перекладач «Махабгарати» Борис Смирнов, у деяких текстах слово рішабга — «бик» повністю втратило свій початковий зміст «бик», «тур» і означає тільки «ватажок», «князь», «цар». А слово рішабга, первісно врішабга, тотожне санскритському вріш та слов'янському рус.
Поширене в багатьох народів Сходу, особливо іранців, ім'я Рустам, що його має найпопулярніший персонаж «Шахнаме», теж містить компонент Рус- із значенням «Бик». А все ім'я перекладається як «Найдосконаліший бик», бо — там — суфікс, що передає вищий ступінь якості основного слова. Ім'я Рустам етимологічно (тобто походженням і значенням) тотожне санскритському Врішоттам, де бачимо, що санскритське Вріш — на іранському грунті має відповідник Рус-. А імена Врішоттам, Рустам, у свою чергу, значеннєво тотожні імені Готам, що його, зокрема, мав Будда, сам виходець, як свідчать джерела, iз саків // шаків, тобто скіфів. Так що всі ці три іменi мають однакове значення.
Рясно відбите поклонiння Священному Бикові й у назвах на території сучасної України. Назва Боспор, тепер Керченська протока, яка відділяла країну таврів — Таврику від Таманського півострова, де колись жили сінди, тлумачиться як «Переправа/Брід/Водопій/Шлях Бика». Назва Боспор виявляє семантичну тотожність із назвою Ексампей, про яку згадує ще Геродот у V ст. до н.е. Ексампей був загальноскіфською релігійною святинею. Ця назва розкладається на Ексам+пей, де Ексам споріднене з індоіранським укшан // уксан — «бик», а — пей — тотожне нашому — пій у словах водопій, напій тощо. У свою чергу, ці обидві назви значеннєво тотожні назві Оксфорд, де Окс- теж має значення «бик» і споріднене з санскр. укшан та іран. ухшан. Ексампей розташовувався на Південному Бузі, давня назва якого — Гіпаніс, тотожна назві Кубань. І Гіпаніс, і Кубань означають «Бик-ріка» (пор. санскр. го — «бик» та пані — «вода», «ріка»). Індоіранське укшан/ухшан відбилося і в давній назві на означення Чорного моря. Ця назва, з колонізацією греками Північного Причорномор'я, була потрактована ними спершу як Понт Аксинський — «Негостинне море», а тоді — як Понт Евксинський — «Гостинне море». Так греки пристосовували первісну, існуючу до них назву, хоча насправді обидві грецькі назви лише переосмислення і приблизне звучання грецькою місцевої скіфської чи ще давнішої назви Чорного моря, яка означала те саме, що й Боспор, Ексампей, Оксфорд, тобто «Шлях Бика» чи «Море Бика». І таке значення давньої назви Чорного моря зберегла й <37> писемно зафіксована пізніше слов'янська назва Чорного моря — Руське море, в якій зберігся компонент із значенням «бик». Пов'язується з поняттям «бик» і назва Росія, теперішня Керч і колишній Пантикапей, столиця могутньої Боспорської держави, яка інувала на півдні України впродовж майже тисячоліття (VI ст. до н. е.-IV ст. н. е.). Цілком можливо, що сучасна назва давнього Пантикапея — Керч, літописне Керчев, означає «Місто Бика», «Биків», тим більше що не менш давня Тмутаракань на сусідньому Таманському півострові, де жили сінди, споріднені з таврами, тлумачиться як «Місто Чорного Бика». А Тмутараканей в Україні — до десятка.
Таким чином, зі сказаного напрошуються два важливі висновки. Перший стосується «Велесової книги», яка ще раз виступає як джерело, що заслуговує цілковитої довіри. Водночас ця пам'ятка містить поки що найдавнішу, яка сходить щонайменше до ІХ ст., писемну фіксацію етноніма українці у формі кравенци. Що принаймні на кілька століть відсуває цей етнонім углиб історії, хоча зрозуміло, що він існував задовго до цієї першої писемної згадки.
Другий висновок той, що назви Таврида, Русь, Україна, Волинь виявляються семантичними двійниками, несуть однакове значення, виражене різними лексичними засобами. І словосполучення «Україна-Русь», у такому разі, не штучне сусідування двох випадкових, малозначущих означень, а поєднання двох абсолютно рівноцінних, сповнених глибинного змісту й високого соціального статусу назв, які мовби дублюють, доповнюють, пояснюють одна одну. І значення кожної, що відбиває надзвичайно архаїчні уявлення насельників давньої України, — «Країна Священної Корови // Країна Священного Бика». <38>
Дуліби, бужани й «Махабгарата»
«Махабгарата» — велетенська епічна поема Давньої Індії, яка має чимало точок дотикання з Україною, розповідає, що колись могутній воїн Крішна та його старший брат Баладева, подорожуючи світом, прибули в країну Відарбгу. Коли вони на своїй колісниці проїжджали повз царський палац, в одному з вікон Крішна помітив дівчину невимовної краси, яка захоплено дивилася на нього. Дівчина, а це була царівна Рукміні, ще довго дивилася на дорогу, хоч колісниця з двома незнайомцями давно зникла. Від своїх подруг вона почула, що сьогодні царською столицею має проїхати сам Крішна, про вроду, хоробрість і шляхетність якого давно ходили легенди. Ще не бачивши його дівчина всім серцем прихилилася до мужнього лицаря. А коли побачила на власні очі, то виявилося, що він іще вродливіший та мужніший, аніж те доти малювала її уява.
Тим часом нагодилися подруги. Помітивши, що Рукміні поринула у якісь солодкі видива, одна з них нишком підкралася до неї і затулила їй очі долонями. «Вгадай, хто? — трохи зміненим голосом запитала вона, і в Рукміні несамохіть вихопилося: — Крішна!»
Вибух дзвінкого сміху привів царівну до тями, й вона сполотніла — тепер усі дізналися про її сердечну таємницю. Та наступної миті й собі приєдналася до загальних веселощів.
Проте забути Крішну вже не могла. На пораду подруг, які бачили переживання царівни й самі переживали за неї, вона на пальмовому листку написала Крішні кілька рядків і переслала йому. Той, як виявилося, і собі не на жарт закохався в красуню-царівну і відразу послав до неї сватів. Але брат Рукміні рішуче виступив проти такого шлюбу, мовивши, що в нього для сестри є достойніший жених — цар сусіднього царства Шішупала, його друг. Тож свати Крішни повернулися ні з чим.
Оповісники врочисто оголосили, що невдовзі відбудеться весілля Рукміні з Шішупалою. Ні сльози царівни, ні її благання, ні погрози накласти на себе руки не похитну<39>ли братового й батькового рішення. Її тримали під посиленою вартою, і лише напередодні весілля дозволили вийти зі своїх покоїв.
І ось жрець запалив священний вогонь, гості попідводились і з'явилася наречена — горе й невимовний розпач зробили її ще гарнішою. Та коли Шішупала й Рукміні мали сім разів обійти довкола багаття, щоб стати повноправним подружжям, вихором налетіли на колісниці Крішна й Баладева, підхопили Рукміні, що з радісним зойком кинулася до них, і помчали геть. Шішупала кинувся навздогін, між ним і Крішною відбувся жорстокий герць, де перший наклав головою. А Рукмін, брат Рукміні, присягнув не повернутися додому, доки не поверне сестри до батьківської оселі. Сповнити свою клятву йому так і не вдалося, тож він мусив звести собі нову столицю, якраз на тому місці, де в нього з Крішною сталася затята сутичка і де лише втручання сестри врятувало йому життя.