Привертає увагу ім'я Кунтібгоджа, в якому наявний компонент — бгоджа. Це ім'я царя, що був прийомним батьком Кунті, матері трьох із п'яти пандавів, серед них і Арджуна. Справжнім її батьком був цар Шура, теж із ядавів. Крішна через це має епітети Шаурі, Шаврі, досл. «Нащадок Шури», «Шурин», оскільки цар Шура доводився Крішні дідом. Шура віддав рідну доньку Кунті, що мала дівоче ім'я Прітха, на виховання бездітному цареві Кунтібгоджі з роду ядавів, ватажка племені кунтіїв у Бгоджі. Через це Прітха отримала друге своє ім'я — Кунті. Арджун, за дівочим прізвищем матері, має ім'я Партх, а в «Махабгараті» досить часті імена не по батькові, а по матері, що свідчить про пережитки матріархіту в епічний період історії. Подібне явище й досі побутує в селах історичної Волині.
Слід зазначити, що не тільки Кудин, а й інші болоховські міста виявляють дотичність до Крішни-Чорнобога, Баладеви-Білобога, ядавів, «Махабгарати» й інших, так би мовити, «індійських» реалій. Нагадаємо, про які саме болоховські міста йдеться: Губин, Кобудь, Кудин, Божеськ, Деревичі, Чернетин, Білобережжя і Дядьків. Про Кудин уже мовилося, а з інших міст тільки безпосередньо Крішни можуть стосуватися принаймні три з них — Губин, Чернетин, Кобудь.
Одним з епітетів Крішни є Гопа, що розкладається на Го+па, де го (гу) — «бик», «корова», «худоба», а па — «за<48>хисник», «охоронець». Тобто ім'я Гопа, яке має різновиди Гопала, Гопалака, дослівно означає «Захисник биків/корів/худоби», тобто «Пастух». А оскільки го ще має значення земля, бо вона, як і корова, теж годувальниця, то термін гопа означає ще — «захисник/охоронець землі», тобто «цар». Показово, що Таммуз — бог-пастух за шумерськими міфологічними текстами, має епітет Гу — ба: він складається із тих самих компонентів і має те саме значення, що й індійське гопа. Тобто і Гопа і Гу — ба етимологічно тотожні (Смирнов, 234). Тому цілком можливо, що в назві болоховського міста Губин лежить саме цей епітет Крішни, що має і свій шумерський відповідник Гу — ба.
Щодо назви ще одного болоховського міста — Кобудь, то можна припустити, що вона пов'язана з різновидом епітета Гопа, розглянутого вище, — Гопаті. Тут так само два компоненти — Го+паті, де паті — розширена суфіксом форма па; на слов'янському грунті санскритське паті (досл. «захищаючий», «боронячий») відповідає рос. батя та укр. батько. Є підстави гадати, що цей компонент у давніші часи міг прибирати форм — буд, — будій. Що видно хоча б на прикладі імені антського князя — Хільбудій (VI ст.), спорідненого з санскритським терміном на означення племінного ватажка — кулапаті (хінді — кульпаті), досл. «батько/захисник/ватажок роду/племені» (СРС, 167). Цей важливий соціальний термін і в індійців з часом перетворився на популярне чоловіче ім'я, що побутує і досі. Цей же термін, як і ім'я Хільбудій, споріднений з іменем скіфського царя — Сколопіт. На нашу думку, такі сучасні українські прізвища як Кульбіда, Куйбіда також споріднені з санскритським кулапаті та хінді кульпаті. Принагідно зазначимо, що батька антського князя Хільбудія звали Самбат, а це спонукає згадати: на означення Києва деякі джерела, зокрема візантійські (Костянтин Багрянородний, Х ст.) подають назву Самбатас; ім'я Самбат, Смбат і досі популярне, наприклад, у вірменів. Цікаво й те, що сина Крішни звали Самба, а це ім'я означає «Кий», і що з літописними ятвягами споріднені самби.
Щодо назви Чернетин, то слід мати на увазі, що саме ім'я Крішна з санскриту означає «Чорний». А українці знають не тільки імена Кришко, Криско й прізвища Кришень, Кришненко, але й імена Черня, Чорнята, Чорниш, Чернега й прізвища, похідні від них, а ще Чорний, Черній, Черняк, Черненко тощо. Це яскраво засвідчує «Реєстр Війська Запорозького 1649 року». Колись імена Черня, Чорниш, Чернята, Чернега зараз побутують в українців тільки як прізвища. І в той же час козаки мали імена Біляк, Білан, Білаш, які й собі побутують сьогодні як прізвища. Поза сумнівом, таке явище викликане поклонінням предків запорозьких козаків Чорнобогові й Білобогові, добре відомих давнім українцям, а ними якраз і є Крішна й Баладева. Тож немає нічого дивного, що на честь цих божеств називалися річки, гори, села й міста. Прикладом чого є і назва Чернігів, і назва Чернетин.
Певною мірою причетною до Крішни може виявитися і назва болоховського міста Дядьків. Цілком можливо, що первісною назвою його було Дандаків, особливо зважаючи на те, що на Південному Бузі упродовж майже тисячоліття фіксується індоарійське плем'я дандарії, а в Криму в ІІ і IV ст. було квітуче місто Дандака.
Топонім Дандака, значеннєво тотожний назві Київ (див. статтю «Українські дандарії, індійські кияни»), згадується і в «Махабгараті» і в «Ра<49>маяні». Причому в «Рамаяні» відчувається його зв'язок із ядавами, хоч і дещо опосередкований. Цар Данда, який правив країною Дандакою, закохався в доньку жерця Шукри й викрав її, за що Шукра прокляв Данду і його царство занепало. Тут цікаве те, що матір'ю Яду, родоначальника ядавів, тотожних літописним ятвягам, була Деваяні — теж дочка верховного жерця Шукри. Отож саме під цим кутом слід, очевидно, дивитися й на назву Дядьків, яка первісно могла звучати як Дандаків, Дандків, а з часом стала затемненою, малозрозумілою і, як це буває, стала пояснюватися за першою-ліпшою асоціацією, в даному випадку, за словом «дядько». Тим більше, що це місто, як і інші болоховські міста, перебуває в ареалі з надзвичайно відчутним індоарійським струменем.
Таким чином, «Махабгарата» й інші давньоіндійські джерела в черговий раз засвідчують, що вони є украй важливими й цінними для вивчення найранішої історії та етногенези українців. І ширше залучення їх у науковий обіг може пролити світло на багато яких реалій не лише Волині, але й усієї України. <50>
Балти, слов'яни і п'ятеро синів царя Яяті
«Махабгарата» в одному з міфів розповідає про Врішапарвана, царя асурів (в індійській міфології старші брати богів-девів і їхні постійні супротивники). У Врішапарвана була донька Шарміштха («Найсоромливіша»), а в його верховного жерця і найпершого радника Шукри — донька Деваяні; вона виховувалася без матері, батько догоджав їй як міг, тому й зростала дівчина вередливою і себелюбною.