Видатнии індійський мовознавець Суніті Кумар Чаттерджі /1890 — 1977/, з ініціативи якого давньоукраїнська епічна пам'ятка «Слово о полку Ігоревім» побачила світ бенгальською мовою, вважає, що плем'я бгрігу з основною масою індоєвропейців мігрувало до Малої Азії, де стало називатися брігес або фрігес, тобто фрігійцями. Там частина їх лишилася й поступово змішалася з місцевим населенням, а частина вирушила на пошуки нових територій /Чаттерджи, 51/. Страбон свідчить, що перед Троянською війною фрігійці прибули до Малої Азії із Фракії і через кілька століть утвердилися тут як господарі Малої Азії. А фрігійці, як і фракійці, троянці, лідійці, карійці, етруски належали до так званих іллірійських народів. Геродот пише, що фрігійці переселилися до Малої Азії з Балкан, разом із вірменами (Геродот, VІІ 73).
3гадка про фрігійців у зв'язці з вірменами цікава тим, що на зламі двох ер в історичній Вірменії жили значні індійські громади, особливо в Тароні (зараз у Туреччині). Саме з Тарону походить легенда про трьох братів з області Палунь — Куара, Мелтея і Хореана. Її дедалі певніше співставляють із літописною легендою про полянських князів Кия, Щека й Хорива. Причому вірменська легенда містить вкрай важливу подробицю, відсутню в літописній легенді — батьками трьох братів вона називає двох індійських князів. І навіть подає їхні імена — Деметр та Гісане. <57>
Сколоти, склавини, слов'яни
Геродот у V ст. до н.е. серед кількох версій про походження скіфів подає і ту, яка, за словами історика, належить самим скіфам. На пустельній доти землі від Зевса й дочки ріки Борисфен (давня назва Дніпра) народилася перша людина — Таргітай. Троє його синів — Арпоксай, Ліпоксай і Колаксай — стали родоначальниками скіфських племен, але першим царем і засновником династії скіфських царів став наймолодший з братів, Колаксай. Бо тільки йому далися до рук магічні дари, які впали з неба — золоті чаша, сокира, плуг і ярмо. Як пише Геродот, усі разом скіфи називаються сколоти, за іменем їхнього царя Колаксая. Скіфами ж їх назвали греки (Геродот, 181).
Отже, виходить, що сколоти — самоназва скіфів і суто скіфське слово. Крім того, легенда ця має кілька цікавих моментів. І тут, як і в літописній легенді про полянських князів Кия, Щека й Хорива, як і в вірменській легенді про князів Куара, Мелтея і Хореана з області Палунь, фігурують троє братів. І тут, як і в міфі про трьох синів царя Яяті від дружини-кшатрійки Шарміштхи (див. попередню статтю за березень) престол дістається наймолодшому з братів. Показово й те, що магічні дари, впалі з неба, характеризують чотиристановий поділ скіфського суспільства, властивий і давньоіндійському суспільству. Більше того, символіка небесних дарів легко витлумачується на індійському грунті: чаша символізує стан жерців-брахманів, сокира — воїнів-кшатріїв, плуг — хліборобів-вайш'їв, ярмо — шудрів, залежних від трьох вищих станів. І якщо судити з того, що всі чотири індійські терміни на означення цих станів рясно відбиті в українських прізвищах, то напрошується висновок: чотиристановий поділ суспільства знали й предки сучасних українців.
Ці вкрай важливі повідомлення античного автора слід розуміти так, що етнонім сколоти й ім'я Колаксай — споріднені й сходять до спільного кореня. І справді, в обох словах наявний спільний компонент кол. На думку М.Я.Марра, яку підтримує відомий іраніст і скіфо<58>лог В.І.Абаєв, скіфи й сколоти — два різновиди однієї назви, ща мають спільне походження, отже, й однакове значення (ДИЯ, 363–364). Проте всі намагання визначити, що ж саме означає цей компонент, виявилися невдалими. І врешті-решт дослідники дійшли невтішного висновку, що засобами іранських мов (а скіфів відносять до іраномовних племен) значну частину «варварських» імен і назв з Північного Причорномор'я, серед них етнонім сколоти й ім'я Колаксай, пояснити неможливо. Щоправда, В.І.Абаєв, хоч і не категорично, спробував вивести ім'я Колаксай з іранського Хвар-хшая — «Сонце-цар» (Там же). Проте через численні застереження і обумовлення це тлумачення втрачає переконливість і вірогідність, хоча, мабуть, не варто категорично й заперечувати, що ім'я Колаксай може мати певний стосунок до Сонця. Бо племінний ватажок, а особливо пізніший цар, був у давні часи і воєначальникои і жерцем водночас, який через пожертву поєднував Землю й Небо, світ людей із світом небожителів і його часто порівнювали й ототожнювали з Сонцем. Тож єдине, в чому більш-менш одностайні дослідники, це те, що елемент кол в етнонімі та імені — якийсь украй важливий термін у давніх насельників Північного Надчорномор'я, населення, можливо, ще навіть доскіфського.
Індійці добре знали скіфів, яких вони називали шаки (іранці — саки). Шаки, як і бактрійці та явани (греки-іонійці), брали участь у війні, описаній у «Махабгараті», що спалахнула між двома братніми родами пандавів і кауравів. Причому шаки-скіфи виступали на боці саме кауравів, яких підтримували сінди й сувіри, засвідчені й на терені України, а також ядави, тотожні літописним ятвягам. Кауравів підтримував і Баладева, старший брат Крішни по батькові, тоді як сам Крішна виступав на боці пандавів. Цю подію деякі індійські джерела відносять до надзвичайно давніх часів. Принаймні відомий Айхольський напис, знайдений у незавершеному джайнському храмі й датований 634–635 рр., повідомляє, що на 556 рік ери Шака (відповідає 634 рокові нової ери) минуло 3735 років від війни, описаної в «Махабгараті» і що саме з цієї події почалася нова епоха — Каліюга, Залізний вік, у якій ми зараз і живемо. Тобто ця знаменна подія — війна в «Махабгараті» — сталася майже 5100 років тому. А ера Шака, тобто Скіфська ера, веде своє літочислення з 15 березня 78 року нової ери. Особливість її та, що відлік часу починається зі сходу сонця, а Новий рік відзначається 12 квітня з відхиленням на два-три дні в той чи інший бік. Особливо поширений цей календар сьогодні на півдні Індії, в дравідомовних народів і називається Шака-самват (варіант — Шака-самбат).
Зі скіфами виявляє зв'язок і «Рамаяна»: Кайкеї, наймолодша й найулюбленіша дружина царя Да<59>шаратхи, ім'я якого означає «Десять колісниць», батька Рами, походила, як вважають дослідники, зі скіфського племені кекаїв, про що свідчить і саме її ім'я, яке дослівно означає «Кекайка», «З кекаїв». Саме через Кайкеї, як засвідчує ця давньоіндійська епічна поема, Рама та його красуня-дружина Сіта мусили піти в лісове вигнання на довгі чотирнадцять років. Тож індійський матеріал, поза сумнівом, може пролити певне світло і на етнонім сколоти, і на ім'я Колаксай.
У цьому плані привертають увагу сучасні індійські чоловічі імена, які містять компонент куль (санскр. кула), напрочуд схожий на компонент Кола- в імені Колаксай: Кульбгушан, Кульвант, Кульвір, Кульдгар, Кульдев, Кульдіп, Кульнандан тощо. І якщо значення скіфського Кола- невідоме, то значення санскритського кула цілком прозоре — «сім'я», «родина», «рід», «плем'я» (СРС, 167). І таким чином, наведені імена означають: Кульбгушан — «Окраса роду», Кульвант — «Родовитий», «Знатний», Кульвір — «Герой/Богатир роду», Кульдгар — «Опора роду», «Рододержець», Кульдев — «Божество роду», Кульдіп — «Світильник роду», Кульнандан — «Радість/Втіха роду».