Цікаво відзначити, що і в індомовних гіссарських пар'я в Узбекистані теж наявний цей суфікс (Оранский, 49; примітка 13). Таке явище можна було б пояснити впливом іранських мов, в оточенні яких перебуває це індоарійське плем'я, якби подібне явище не фіксувалися серед новоіндійських мов, про що вже трохи мовилося. А на доповнення можна додати, що в мовах бенгальській та орія вторинні суфікси на означення сукупної множини повністю замінили первинні. Суфікс gula/guli, утворений з kula, поєднується з неособовими іменниками як у прямому, так і в непрямому відмінках (Зограф, 77).
З неіндоєвропейських мов сюди долучається тюркське ель/іль, яке виступає з такими ж функціями, що й індійське кула/куль та іранське хель/хіль і яке, очевидно, є дуже давнім запозиченням з іранських мов. Воно досить рясно представлене, наприклад, в іменах: Ельдар — «Опора роду/Рододержець» (тотожне інд. Кульдгар), Ельвір — «Герой/Богатир роду» (тотожне інд. Кульвір), Ельбан — «Захисник/Оборонець роду», Ельмурад — «Щастя роду» тощо. Слід зазначити, що більшість цих тюркських імен переважно іранського походження.
Існує подібне слово і в угро-фінських мовах: у вепсів слово kyla, що мало ті ж самі значення, що й у його індійських, іранських та тюркських родичів, зараз уживається в значенні «село»; йому у фінській, естонській та карельській мовах відповідає kula, надзвичайно давнє, що вказувало на територіальне розселення людей, які розмовляли однією мовою (Богданов, 66).
Знають терміни, споріднені з санскритським кула, хінді куль та скіфським кола слов'янські мови: укр. коліно — «рід», «походження» (пор. у Бориса Грінченка: «Одно — що вона пані великого коліна», тобто «високого роду»); покоління; колінник (у Срезневського) — «співплемінник», «одноплемінник»; сербохорватське коленович — «людина шляхетного походження», «знатна людина».
Отже, скіфське кола, індійське кула/куль, іранське хель/хіль та інші іномовні відповідники — надзвичайно важливий суспільний термін на означення сукупності людей. Він справді найістотніша прикмета кожної давньої людської спільноти. На думку відомого мовознавця В.М.Ілліч-Світича, в основі кула, ареал якого охоплює величезні простори Євразії, збереглося першорядне поняття соціального характеру — назва родового об'єднання, перенесена в окремих групах на сімейне або територіальне об'єднання (ОСНЯ, 363). Тож і не дивно, що цей термін, по-своєму видозмінений в різних мовах, увійшов у важливі для первісного суспільства терміни й поняття, пов'язані з роди<63>ною, родом, родоводом, родовитістю, походженням, знатністю. А також в імена, назви, теоніми й етноніми, одним із яких і є сколоти. Відбився цей термін і в імені першого скіфського царя — Колаксай. Ім'я це означає «Цар племені» й первісно постало з терміну на означення племінного ватажка, а з часом перетворилося на повнокровне чоловіче ім'я.
Що ж до етноніма сколоти, то в ньому виразні три компоненти: с-коло-ти, де — ти (у Геродота — той) грецьке закінчення множини, а кол(о) — «рід», «плем'я». Початкове с- в етнонімі — префікс сукупності, збірності, спільності; він, до речі, якраз і наявний у трьох останніх словах як су-, з- та с-. Підтверджує таку думку й санскрит, подаючи, зокрема, термін сакулья — «родич» (у 5–6 поколінні по чоловічій лінії): йому точно відповідає рос. «сородич». Санскритське са- тут і російське со- цілковито тотожні.
Отже, етнонім сколоти означає «роди», «племена», а коли точніше, то «співроди», «співплемена». Він є терміном на означення усієї сукупності скіфських племен. Що цілком узгоджується з Геродотом: за його часів скіфи жили окремими племенами, а на чолі їх стояли племінні ватажки, яких історик називає царями. Слушність Геродотових слів підтверджують імена скіфських родоначальників — Арпоксай, Ліпоксай та Колаксай, у яких компонент — ксай якраз і означає «цар»; утворене — ксай від індоіранської основи кшатр/хшатр — «сила», «влада». Від цієї ж основи походить і наше цар, широко відбите в українських прізвищах Цар, Царко, Царук, Царик, Царевич, Царенко, Цариченко тощо, а вони, в свою чергу, відбивають приналежність певної частини давньоукраїнської спільноти до воїнського, кшатрійського стану.
Кула в «Рігведі» має і значення, згодом призабуті: «оселя», «поселення», «селище», «село». Тюркське ель/іль відбилося в словах аул, аїл — «село». Угро-фінські kula/kyla сьогодні вживаються в значенні «село». Це спонукає гадати, що й наше село споріднене з цими термінами, особливо з іранськими хель/хіль, які на слов'янському грунті відповідають сел/сіль (пор. укр. село — сільський). А щодо коливання х/с показові іранські й індійські факти: іран. хаома — інд. сома, ахура — асура, Хінд — Сінд, Вахуман — Васуман, Вахішта — Васіштха тощо. Саме ця особливість є визначальною при віднесенні того чи іншого давнього слова з Північного Причорномор'я до іранських чи індійських мов.
З чого напрошується важливий висновок, що етнонім слов'яни — тотожний етнонімові сколоти, а проміжною ланкою між ними є варіант склавини. Тобто всі ці етноніми складаються з однакових основних компонентів і несуть однакове значення — «співроди» або «співплемена». <64> І етнонім слов'яни є таким самим терміном на означення всієї сукупності слов'янських племен, як і етнонім сколоти є означенням всієї сукупності скіфських племен. Хоча, зрештою, ці скіфські та слов'янські племена споріднені, як споріднені й етноніми сколоти, склавини, слов'яни. <65>
Теонімія
Варуна, Посейдон і Дажбожі внуки
У «Слові о полку Ігоревім» кілька разів ужито слово русичі: «Русичі великеє поле черленими щитами перегородили, шукаючи собі честі, а князю слави»; «Тут пир завершили хоробрі русичі: сватів напоїли, а самі полягли за землю Руську», — каже автор. «З вами, русичі, хочу голову покласти», — звертається до воїнів головний герой давньоруської пам'ятки сіверський князь Ігор.
Відразу видно, що тут ідеться про руських воїнів, про княжу дружину. Дослідники по-різному пояснюють слово русич. Проте найпоширеніше трактування зводиться до того, що це слово — епонім, тобто племінна назва, утворена від імені легендарного предка — Роса або ж Руса. Бо закінчення — ич найчастіше мають племена й роди, утворені від епонімів. Мовляв, у ХІІ ст., коли створювалося «Слово», подібні племінні назви сприймалися як родові імена: вони вживалися на означення нащадків сім'ї, роду чи племені, що сходили до одного предка. Бо ніщо не заважало авторові «Слова» розглядати русів як нащадків легендарного Руса, відомого вже на початку Х ст. Дослідник О.Соловйов, зокрема, каже: «…русичі, очевидно, сини Руса… В Х столітті руси вважалися нащадками якогось Роса чи Руса, за одностайним свідченням арабського та візантійського авторів. Воїни ХІІ ст. могли бути названі русичами за ім'ям цього легендарного предка»(СС, 63).