Привертає увагу та особливість у грецькому міфі, що Агенор — фінікійський цар і батько Європи — доводився сином Посейдонові. Він — родоначальник фінікіян. А Посейдон, як і Зевс, як і Дьяус, пов'язаний з індоєвропейським зооморфним втіленням родючості, що виступає у подобі бика. Саме Посейдон послав на Кріт із моря священного бика, свою іпостась, який разом із Пасифаєю, донькою Геліоса-Сонця і дружиною крітського царя Міноса (пригадаймо, що Мінос — син Зевса і Європи), спородив Мінотавра — чудовисько з головою бика, яке цар Мінос помістив у свій знаменитий Лабіринт. Посейдон був верховним божеством Атлантиди, він колись владарював на Олімпі, що засвідчує і його атрибут — тризуб, уособлення влади над трьома світами — Небом, Землею і Потойбічним світом (дехто припускає, що тризуб, атрибут Посейдона, був символом триглавої вершини острова Кріт). Посейдон сперечався із самим Зевсом, мовлячи, що саме він найстарший із богів, що саме йому має належати верховенство і при всіх називав Зевса узурпатором небесної влади.
Грецькому Посейдонові відповідає індійський Варуна, теж божество космічних та земних вод, а водночас — по<84>кровитель воїнів та царської (князівської) влади. Посейдон тотожний скіфському Тагимасадові, якому поклонялися «царські» скіфи, тобто воїни, а Тагимасад, у свою чергу, тотожний слов'янському Дажбогові, внуками якого були русичі — воїни та їхні князі.
І як Агенор, батько Європи, був сином Посейдона, так і мудрець Васіштха, що мав чарівну корову Нандіні, був сином Варуни (за деякими міфами — Варуни й Мітри) від небесної танцівниці-апсари Урваші. Мудрець Васіштха, про якого згадує ще «Рігведа» і якому індійська традиція приписує авторство деяких гімнів цієї пам'ятки, наділений деякими характеристиками свого батька, Варуни: пов'язується з багатством, родючістю тощо. Він вважався жерцем царів Сонячної династії.
Саме ім'я Васіштха означає Найбагатший, Наймаєтніший і похідне від санскритського васу «багатство», «добро», «скарб»; пізніше воно стало означати «земля», «держава» (СРС, 571). Це дозволяє припустити, що й наше Василь споріднене з санскритським васур «багатий». Компонент васу надзвичайно вживаний в іменотвореннні, наприклад, Васудева — ім'я батька Крішни та його старшого брата Баладеви, Васуретас — бог вогню Агні, Васуман, Васушена, Васудана, Васу тощо. Особливо частий цей компонента у термінах на означення землі: васудга, досл. «тримаюча скарби», васуда, васудана, васудавана — «даюча багатства», васудгаріні — «тримачка багатств» (Там же). Містять компонент васу й терміни на означення царя: васуджіт — «здобувач скарбів/багатства», васудгара — досл. «тримач земних скарбів», васудгадгіпа — «владика землі/цар», васудгапаті — «захисник/охоронець/батько землі» тощо. Багато з цих термінів стали повноправними чоловічими іменами. А саме племінний ватажок, пізніший князь чи цар відповідав за добробут своєї громади, саме він вважався носієм і наділювачем багатством (васу), бо через пожертву просив добробуту й благоденства в богів. Тож ім'я Василь та інші його поширені в світі різновиди, очевидно, сходять ще до часів «Рігведи» і пов'язані зі значеннями «багатство», «статки», «скарби». І, в свою чергу, нагадують, що й термін василевс/базилевс — «цар», «правитель» невіддільний від наведених прикладів. А наше побутове Вася — майже абсолютний відповідник санскритському васу — «багатство», «скарб».
Цікава подробиця щодо Васіштхи: давньоіндійські тексти іноді підкреслюють, що нащадки мудреця Васіштхи носять пасмо волосся посеред голови, тоді як нащадки інших мудреців-ріші могли носити таких пасем два або й більше. Що не може не викликати згадки про київського князя Святослава й запорозьких козаків, а ще раніше — про зображення полонених хеттів на давньоєгипетсь<85>ких пам'ятках і воїнів на панно у Венеції з такими самими «оселедцями». Це наближує нас до місця подій грецького міфу про прекрасну Європу. Адже Хеттська держава розміщувалася в Малій Азії, де й була Фінікія з її столицею Сідоном і де правив Агенор, батько Європи. Саме в Малій Азії, на південному узбережжі Чорного моря колись існувала держава Пала, звідки й пішли до Італії венети й заснували Венецію. А вже на північному узбережжі Чорного моря жили скіфські пали, у Криму була пізньоскіфська столиця Палакій (теперішній Сімферополь), а далі на північ жили поляни, полочани і поляки. В усіх цих назвах і етнонімах наявний компонент Пал-, Пол-, який у санскриті означає «захисник», «воїн», «цар» (СРС, 392). Цей же компонент, цілком імовірно, міститься і в назві Палестина. Тим більше, що в сучасному Лівані, колишній Фінікії, наявний топонім Тріполі, який перегукується з нашим Трипіллям на Київщині, а назва Алеппо в сусідній Сірії перегукується з Халеп'ям на тій же Київщині — це засвідчує невипадковість зв'язків Наддніпрянщини з близькосхідним ареалом. На що звернув увагу український дослідник О.С.Стрижак, кажучи: «… і досі залишається без відповіді питання, коли і в який спосіб близькосхідні топоніми типу Тріполі (колишня Фінікія, сучасний Ліван) і Халеб (варіант Алеппо в сусідній Сірії) перекочували… на територію Середньої Наддніпрянщини, де (сучасний Обухівський р-н на Київщині) з ними перекликаються назви сіл Трипілля… і Халеп'я… на однойменній річці» (ЕГС, 22). А з цими назвами перегукуються й індійські — Тріпура й Хараппа (Халіюппа).
Коли зважити, що Васіштха — син Варуни й Мітри, то цей факт знов-таки має зв'язок із Подніпров'ям, бо рігведійське ім'ясполучення Варунамітра тотожне слов'янському імені Володимир, такому популярному, зокрема, серед Рюриковичів, де його мали аж 18 представників цієї династії. А Мітра, як божество Сонця й Мирного договору, знайшов яскраве вираження у слов'янській общині — мирі, в українській топоніміці — Миргород, Миропіль, Миропілля, Мирогоща, а також у численних їменах — Радомир, Мирослав, Драгомир, Славомир тощо.
Показово й те, що батьками Агенора були Посейдон і німфа Лівія, а батьками Васіштхи — Варуна й апсара Урваші. Апсари в індійській міфології — напівбогині, споріднені з грецькими німфами й слов'янськими русалками. Апсари — небесні танцівниці — мешкають переважно на небі, але і на землі — в річках, на горах. Саме слово апсара деякі дослідники тлумачать як «та, що вийшла з води». Апсари нібито можуть загрожувати людям, зокрема, насилаючи на них любовне засліплення. Вони можуть прибирати різних подоб, але зви<86>чайно зображаються прегарними уквітчаними жінками в розкішних шатах. Вони розважають у небесному царстві Індри воїнів, що геройськи полягли в битвах; це небесне царство-рай зветься сварга. Боги підсилають найвродливіших апсар до земних мудреців чи відлюдників для спокушання, бо їхнє нечуване подвижництво іноді починає загрожувати небесній владі і небесному супокою. Урваші, згадувана ще в «Рігведі», своєю вродою спокусила багатьох богів і уславлених мудреців, серед них і могутнього Варуну — божество космічних і земних вод. Саме від їхнього шлюбу й народився мудрець Васіштха.