Слов’янський Купала, індійський Крішна-Гопала мають свого іранського двійника. Іранська міфологія знає легендарного пастуха Гопат-шаха, напівлюдину-напівбика, — він пов’язується з водою і пожертви йому приносять при воді. Це цар-бик (бик з торсом людини), що живе в обітованій землі Еран Веж (авест. Ар’ян Веджа) і здійснює служіння богам на березі моря або річок. Гопат-шах ототожнювався з першолюдиною Гайомардом, досл. «Бик-людина». Уявлення про Гопат-шаха відбило вшановування іранцями бика. Цікаво, що як Крішна-Гопала, так і Гопат-шах має, так би мовити, дві іпостасі — божество і міфологізований образ правителя певної країни (в іранському випадку — країни Гопат). Іранський титул та ім’я Гопат сходить до авестійського гао-паті — «владика худоби». Титул шах — «цар», «владика» додався пізніше і є, по суті, тавтологією, бо шах і паті, власне, означають одне й те саме — «правитель», «владика». Де Шах сходить до індоіранської основи кшатр/хшахр — «сила», «влада», з якої <96> утворений і індійський термін на означення військового стану — кшатріїв; цю ж основу бачимо і в іменах родоначальників скіфського народу — Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай, а також у слов’янському терміні цар, рясно відбитому в українських прізвищах. А паті, як уже мовилося, споріднене із санскр. паті й сходить до індоєвропейської основи па- («охороняти», «захищати», «берегти»).
Крилаті бикоподібні істоти з людськими головами в ахеменідській столиці Персеполі, як вважають дослідники, і є зображеннями Гопат-шаха, хоча дехто схильний вважати, що іранці запозичили цей образ із мистецтва Ассирії як суто декоративний прийом. Проте вірогідніше те, що в зображення цих фантастичних істот вкладали цілком певне, пов’язане з релігією, значення. Численні зображення Гопат-шаха сасанідського періоду наявні на різьблених кам’яних печатках і їх відбитках на глині.
Таким чином, маємо ряд імен, що мають спільний компонент — пал/-пол. Це, насамперед, Купала, Гопала, Аполлон, Тавропола, причому останнє ім’я має Діва-Артеміда, якій поклонялися загадкові таври. Це ім’я виявляє семантичну тотожність перших компонентів із значенням «бик» і етимологічну — других, тобто — пала й — пола. Сюди ж долучається ще одне ім’я з Північного Причорномор’я — Сосіпол, його подають боспорські написи. Ім’я це не можна не співставити з індійським іменем Шішупала. Причому вкрай істотно, що в «Махабгараті» Шішупала має безпосередній стосунок до Крішни-Гопали. Шішупала доводився двоюрідним братом Крішні, а обидва вони прагнули собі в дружини Рукміні, через яку Крішна мусив відтяти Шішупалі голову своїм диском-чакрою.
Цікаво й те, що ім’я Сосіпол властиве й етрускам: у них це — божество, якому разом з богинею Ейліфією присвячувалися навіть храми. Сосіпол був божеством-дитиною, причому саме це ім’я дослідники тлумачать як «рятівник міста», трактуючи — пол від грецького поліс «місто», а Сосі — як «Рятівник». Проте таке тлумачення неправомірне, бо — пол насправді означає не «місто», а <97> «захисник», «оборонець», а Сосі — «дитина». Це підтверджує значення індійського імені Шішупала із санскриту, де Шішу- означає «дитина». Тобто виходить, що Сосіпол і Шішупала — одне й те саме ім’я, передане засобами різних мов. І означає воно — Дитина-захисник. Обидва імені мають спільне походження і однакове значення, а фіксація їх на території України має свідчити, що індійці й етруски свого часу мали схожі міфологічні уявлення, що вони сусідили або й жили разом у цьому ареалі.
Отже, і грецький Аполлон, і український Купала, й індійський Крішна-Гопала тотожні не тільки функціонально, їх об’єднує спільне походження та однакове значення їхніх імен: Пастух, Захисник, Охоронець, Воїн, Цар.
Але чому ж тоді грецьке божество має звучання Аполлон, а індійське — Гопала? Звідки взялося кінцеве — н в імені грецького божества? Цьому може бути певне пояснення на індійському ґрунті. На півдні Індії, у так званому дравідомовному ареалі імена, які на півночі країни звучать як Ананда, Чандра, Муруга (пор. укр. прізвища Моруга, Моружченко), Крішна, тут звучать як Анандан, Чандран, Муруган, Крішнан. Так само й Гопала має тут форму Гопалан. Таке явище — ніби своєрідна прикмета, за якою визначають, звідки походить носій імені або прізвища — з півночі чи півдня Індії. Як ото закінчення — енко незаперечно засвідчує, що прізвище належить українцеві. Так що для імені Аполлон можна припустити вплив тієї ж традиції. Коли ж порівняти південноіндійське Гопалан і грецьке Аполлон, то фонетична близькість їх виняткова. І, очевидно, початкове А- в імені грецького божества — це залишок первісного Го- («бик», «корова», «земля»), де два останні слова об’єднує давнє уявлення про те, що і корова і земля — обидві годувальниці.
Тож термін гопала може мати не лише значення «захисник биків/корів», «пастух», а й «захисник землі», «цар». Принагідно зазначимо, що санскрит знає і слово ку в значенні «земля», «край», «країна», тому термін гопала в цьому розумінні тотожний термінові купала — «захисник землі/країни», «цар».
Те, про що говорилося вище, дозволяє зробити деякі висновки. І Аполлон, і Купала, і Крішна-Гопала — вічно юні, а це наводить на думку, що надається до витлумачення й ім’я Іван, Йван, яке є невіддільним від слов’янського Купали. І то знову-таки на індійському терені, бо в санскриті «молодий», «юний» якраз і буде юван. Отож у такому разі ім’я Іван, Йван означає Молодий, Юний, а в поєднанні з ім’ям Купала — Юний Пастух, Юний Захисник, Юний Цар (пор. щодо Аполлона епітет Юний Бог).
По-новому тепер можна погляну<98>ти й на наш знаменитий гопак. Маючи на увазі, що гопа та гопала синоніми, що вони означають «пастух», «воїн», «цар» і пов’язуються з Крішною, який був божеством воїнів-кшатріїв, можна припустити, що гопак колись був ритуальним пастушим або воїнським танком. Чи тим і тим водночас, оскільки Крішна, як і Аполлон, уособлює і пастуха, і воїна. Підтверджує таке міркування те, що улюбленим танком запорізьких козаків був саме гопак, а запорізькі козаки — такі ж професійні воїни, що й індійські кшатрії.
Крім того, такі українські прізвища, як Хопта, Гоптар знаходять своє пояснення у санскритських го-пта, го-птар, го-птрі з однаковим значенням «захисник», «оборонець», «воїн», «цар» (СРС, 197). А ще один епітет Крішни Говінда — спонукує подумати, чи не причетний компонент — вінд у ньому до етноніма венети-венеди-венди? Адже бачимо, як тісно переплітаються український Купала й венетсько-італійський Купавон. Тим більше, що давні автори часто-густо називають венедами певну частину слов'янських племен. <99>