Кохання, любовні стріли й цариця Камасарія
Упродовж майже тисячоліття (VI ст. до н.е. — IV ст. н.е.) на півдні сучасної України існувало могутнє як на свої часи ранньодержавне утворення — Боспорське царство. До складу його, поряд з іншими племенами, входили й численні сіндо-меотські, інакше — індоарійські, а коротше й зрозуміліше — індійські племена. Посвячувальні боспорські написи зберегли чимало свідчень про ці племена, зокрема, й про сіндів. Вони входять до титулатури боспорських царів Левкона І (389–349) та його сина Перісада І (344–311). Так, напис на мармуровому постаменті, знайденому в Керчі 1843 року, мовить:
«Левкон, син Перісада, відбувши термін свого жрецтва, присвятив цю статую Аполлону Лікарю, при Перісаді, синові Спартока, архонтові Боспору й Феодосії, цареві сіндів, усіх меотів та фатеїв» (КБН, 31). Цей напис датується ІІІ ст. до н.е. Особливо важливо, що деякі написи фіксують і імена, пов'язані з етнонімом сінди. Наприклад, напис, знайдений в Анапі (зараз у Керченському музеї), серед переможців спортивних змагань на честь Гермеса подає сім носіїв імені Сінд та чотирьох — Сіндок (КБН, 673–675). Ще в одному написі маємо ім'я Сіндей (КБН, 636).
Тож зрозуміло, що сіндо-меотські племена та окремі їхні представники мусили відігравати певну роль в історії Боспорської держави. І таке міркування підтверджують написи; на сьогодні знайдено понад два десятки лише тих написів, які безпосередньо стосуються сіндів. Тому кожна така знахідка зі згадкою в ній сіндо-меотського племені чи якогось вихідця з нього проливає додаткове світло як на історію самого Боспорського царства, так і на історію України і навіть Індії.
Такою непересічною постаттю є боспорська цариця сіндського походження Камасарія. Досі знайдено два написи, які стосуються двох різних жінок із цим іменем. Імена ці дещо відрізняються фонетично: в одному випадку воно подане як <100> Камасарія, а в другому — як Комосарія. Що може пояснюватися, зокрема, такими мовними явищами, як акання та окання, властивими не лише слов'янським, але й індійським мовам.
Один із написів з ім'ям цариці-сіндянки знайдено 1876 року в Керчі, колишньому Пантикапеї — столиці Боспорського царства, на південно-східному схилі гори Мітрідат (пор. індійське ім'я Мітрадатта, «Даний Мітрою»; це якраз індійське ім'я, а не іранське, бо на іранському грунті воно мало б форму Міхрдат). Напис міститься на прямокутній вапняковій стелі, увінчаної чотирикутним навершям. Всередині фронтона — рельєф, що зображає Афродиту на лебеді зі скипетром у лівій руці. Праворуч від неї — фігурка Ерота, що вкрай важливо й показово, оскільки відразу засвідчує можливий зв'язок імені Камасарія з Камою — індійським богом кохання, тотожного грецькому Еротові. А приналежність цариці до сіндів іще більше посилює імовірність того, що ім'я Камасарія може мати свою індійську паралель, яка допоможе з'ясувати походження і значення імені боспорської цариці.
Напис цей (зараз в Ермітажі), датований ІІ ст. до н.е., такий:
«Перісада. Камасарії. Аргота.
За архонта й царя Перісада, сина царя Перісада, матерелюбного, за царицю Камасарію, дочку Спартока, чадолюбну, і за Аргота, сина Ісанфа, чоловіка цариці Камасарії, присвятили цей пам'ятник Афродиті Уранії, владичиці Апатура, — синагог Феокріт, син Деметрія і фіасити: Феокріт, син Деметрія, Папій, син Папія; Стратон, син А…; Папій, син Ф…; Каллістрат…; Посідоній…» (КБН, 84–85).
Камасарія, як свідчить напис, дочка царя Спартока, точніше, Спартока V, що правив на Боспорі приблизно в 200–180 рр. до н.е. З чого можна припустити, що оскільки Камасарія — сіндянка й дочка Спартока, то й сам Спарток теж виходець із сіндів.
Боспорська історія знає аж п'ятеро царів на ім'я Спарток, причому найперший із них правив іще в V ст. до н.е., а останнім і був Спарток V, батько Камасарії-Філотекни (Чадолюбної).
Цариця Камасарія, вважають дослідники, була матір'ю царя Перісада IV Філометора, що правив десь у 150–125 рр. до н.е., і дружиною Перісада ІІІ, що правив у 180–150 рр. Після смерті Перісада ІІІ вона вдруге вийшла заміж, за якогось Аргота, котрий мусив також належати до вищого суспільного прошарку. Ця Камасарія та її перший чоловік Перісад ІІІ згадуються в дельфійському почесному декреті. У списку дарів Аполлону Дідімейському, знайденому в Мілеті й датованому 178/177 роком до н.е., серед посвятників знову згадується цариця Камасарія. Поряд із Камасарією в цьому ж списку згадується віфінський цар Прусій II, що царював у 180 — <101> 149 рр. Тож узявши до уваги всі ці епіграфічні відомості щодо цариці Камасарії та її чоловіка Перісада ІІІ, дослідники відносять напис із іменем боспорської цариці до часу пізніше 150 р. до н.е., бо в цьому написі Камасарія вже виступає не як дружина Перісада ІІІ (очевидно, натоді померлого), а як дружина Аргота. Хто він такий, визначити важко — такого імені не засвідчено в жодному з понад 1300 написів, уміщених в КБН. Хоча імена з компонентом Арг- трапляються, наприклад, Аргод, Аргей, Аргонай. Ім'я Аргод може бути тотожним імені Аргот. Птолемей згадує Аргуду — одне з міст внутрішньої частини Херсонеса Таврійського. Таке ж місто, зазначає О.Трубачов, той же Птолемей згадує і в Індії — Аргуда (ІА, 227).
У зв'язку з цим варто звернути увагу на деякі, на наш погляд, значущі факти. Щодо Камасарії існує дві точні дати: перша відноситься до 200 року до н.е., коли Перісад ІІІ та Камасарія, його дружина, дякують у Дідімах Аполлонові за те, що допоміг відбити напад кримських скіфів. Друга дата відноситься до 180 року, коли та ж Камасарія, вже із сином, знову підносить дари Аполлонові, але в Мілеті. Перісад IV, син Камасарії, якийсь час правив разом із матір'ю і був, як свідчать джерела, шанувальником Аполлона, для святилища якого в Дельфах він подарував золоту таріль, яка мала, очевидно, символізувати сонце, оскільки культ Аполлона пов'язаний із Сонцем. Шанувальницею Аполлона, очевидно, була й батьки Перісада IV, тобто Перісад ІІІ і Камасарія.
У зв'язку з цим видається важливим, що Геродот у четвертій книзі своєї «Історії», присвяченої скіфам, згадує двох гіпербореянок, Аргу та Опіду, які прибули зі своєї країни на Делос; згодом туди ж прибули ще дві гіперборейки, про яких пише Геродот, Лаодіка й Гіпероха. Могили Арги й Опіди на Делосі містилися біля храму Артеміди. Припускається, що Арга й Опіда причетні до культу Артеміди, тобто Діви, який тотожний індійському культу Деві, дружині або жіночій іпостасі Шіви; він був особливо поширений у кримських таврів, що їх від сіндів на Таманському півострові відділяла лише вузька Керченська протока, тоді — Боспор Кімерійський. Припускається також, що Арга й Опіда — імена двох місцевих богинь, витіснених культом Діви-Артеміди. Геродот зазначає, що дари, принесені Аргою і Опідою, мали полегшувати пологи в жінок, що делоські жінки щороку на честь Арги та Опіди підносили богині дари й співали величальних пісень, створених лікійцем Оленом (Геродот, 474, примітка).
Той же Геродот мовить, що предком Олександра Македонського був Аргай чи Аргей; ім'я Аргея мала дружина Арістомеда — лакедемонського царя, а назву Аргос мала країна, місто й аргоський герой. І, нарешті, той же Геродот зазначає, <102> що скіфи називали Афродіту Уранію — Аргімпаса, а Аполлона — Гойтосир (IV, 59).
Що ж до Опіди, подруги Арги в подорожі на Делос, то й вона виявляє зв'язок із Північним Причорномор'ям, причому в порівняно недавні часи. В цьому плані привертає увагу Діва-Обида «Слова о полку Ігоревім», яка, судячи з усього, пов'язана з культом Аполлона, тотожного культові Крішни-Гопали і Йвана Купала. Принаймні, про неї мовиться, що вона на синьому морі плеще лебединими крилами, а лебідь — птах Аполлона. Саме з країни гіперборейської, тобто з Північного Причорномор'я, щовесни, закликуваний величальними співами, повертається Аполлон на Парнас у колісниці, запряженій білосніжними лебедями. Аполлон справді прибув до Греції з півночі, він — прийшле божество в грецькій міфології, як, до речі, й Артеміда, статую якої, за давньогрецьким міфом, принесли до Греції з Таврики (сучасний Крим) юна Іфігенія, донька мікенського царя Агамемнона, та її брат Орест.