Ян Байла
"Таємниця астероїдів"
I
ЗАГАДКА БААЛБЕЦЬКОЇ ТЕРАСИ
В кінці коридора почувся рівномірний стукіт підборів, неквапливий, впевнений, пружний. Біля кімнати під номером 7 кроки завмерли, і тієї ж миті у двері постукали.
— Заходьте, прошу! — долинув із-за дверей приглушений голос.
Наташа, асистентка молодого біолога Олега Балашова, прослизнула до просторої лабораторії, вимахуючи кольоровою листівкою. Але враз безпорадно опустила руки…
Олег зосереджено схилився над великою скляною колбою, до якої з маленьких мисочок падали золотаві зернятка ячменю, і не звернув на дівчину уваги.
Та й не дивно.
Адже молодий біолог був у полоні першого успіху, якого він досяг радіоактивним опромінюванням селекційного посівного зерна.
Три дні тому Балашов засипав десять кілограмів ячменю найкращого сорту в опромінювальну камеру. Дев’яносто шість годин нейтрони діяли на структуру клітин селекційного зерна, щоб його можна було сіяти на нордвіцьких полях.
Це були останні лабораторні досліди, що їх Олег провадив перед від’їздом за Північне полярне коло, до Нордвіку, де жив його батько, відомий океанограф академік Аркадій Олександрович Балашов.
Олег дбайливо підібрав кілька зерняток, що впали на гладеньку поверхню лабораторного стола, і випростався. З почуттям задоволення зняв гумові рукавички і аж тоді помітив свою терплячу асистентку.
— Пробач, Наташо, — промовив він, винувато всміхаючись.
Струнка дівчина докірливо глянула на молодого вченого.
— Олегу, Олегу, невже ти й до Тані будеш такий неуважний? Ти ж не заслуговуєш, щоб тобі робили приємні сюрпризи, — промовила вона вдавано розчаровано й суворо.
Молодий біолог підійшов до дівчини, по-дружньому обійняв її за плечі і, наче пустотливе хлоп’я, почав перепрошувати:
— Наташенько, люба, ти ж мене знаєш! Поки не закінчу роботу, я нікого й нічого не бачу… Але годі таємниць! Що ти мені принесла?
Асистентка кілька разів змахнула барвистою листівкою. Балашов нетерпляче схопив дівчину за руку. Листівка впала на стіл, і Олег побачив на тлі бірюзового неба стрункі мінарети та бані мечетей.
— Хто ж це мені пише? З Дамаска?! — не стримав здивування біолог. — «Палкий привіт з тридцять четвертої паралелі. Результати досліджень здивують навіть найбільшого фантаста. Таємниця Мертвого моря напередодні відкриття. Таня». Читала, Наташо?
Дівчина кивнула й поспіхом додала:
— Таня два тижні тому писала мені, що їде з професором Агаровим у район Антільських островів.
— Що ж пони там роблять? — перебив її здивований Олег.
— Оце запитання! Досліджують незвичайні скляні утворення, що їх знаходять у Лівійській пустелі. Звуться ці утворення тектитами.
— Зажди, Танечко! Нікому нічого не сказала — і раптом опинилась у пустелі…— почав було Олег.
Але Наташа не дала йому закінчити.
— А ти не хвилюйся так, любий! Як мені відомо, за останні тижні ти їй теж не написав жодного рядка, — шпигнула вона Балашова.
— Справді. Що поробиш — оті радіоізотопи цілком заполонили мене. Я забув, що існує Ленінград, а в ньому— Таня. Мені треба виправлятися… — він не доказав, бо на письмовому столі голосно задзвонив телефон.
Асистентка швидко підскочила і взяла білу трубку.
— Лабораторія номер три… так, тут. Зрозуміло… зроблю, — закінчила вона коротеньку розмову й поклала трубку.
Балашов, який стежив за Наташею, відчув, що справа стосується його. Проте дівчина не поспішала пояснювати, вона ніби хотіла трохи помучити Олега за його неуважливість до подруги. Даремно намагався біолог прочитати на її обличчі, про що йдеться.
—Єгипетський сфінкс порівняно з тобою, Наташо, справжній базіка, — почав він з ущипливою посмішкою.
Асистентка трошки насупилась і суворо кинула:
— Хлопці, хлопці, завжди вам щастить!
Він не зрозумів. Та саме в цю хвилину Олегові здалося, що коридором хтось іде.
—Їй варто було б тебе покарати, а не… — Наташа не домовила, бо двері враз одчинились, і до лабораторії ввійшла кандидат геологічних наук Таня Лебедева.
— Таню! — здивовано вигукнув Олег і підбіг до дівчини.
З другого боку підійшла Наташа й сердито зауважила:
— Навіть не торкайся її, ти не заслужив! Я б до тебе приїхала! Попочекав би!
— Не будь така сувора, — попросила її засмагла Таня, — ходімо краще десь посидимо, звичайно, якщо ви вже закінчили роботу.
— Я заперечую! Коли б мені хтось не писав два тижні, о, хотіла б я це бачити, — не вгавала Наташа.