Сергій весь час підтримував телефонний зв’язок з палубою. Доповідав про початок і завершення операцій.
— Радіоактивні індикатори вже ледь-ледь світять, — пролунало в трубці Мухорського.
— Гаразд, хлопці, тільки обережно! Ви вже працюєте понад дві години! Відпочиньте! — запропонував капітан.
— Усе гаразд, Володимире Петровичу. Розчищаємо уламки. Відклади порівняно м’які. Роботи небагато, — заспокоїв його Сергій.
Петро вже трохи очистив ділянку біля металевої стіни. Підводний бур справді досконалий інструмент — він не тільки швидко дробив матеріал, але водночас малим трубопроводом всмоктував і відводив пісок за кілька метрів од водолаза. Отож навколо робочого місця здіймалася тільки ледь помітна каламуть.
Водолази спускалися дедалі глибше… Трохи розчистивши стіни, впевнилися, що знайшли велику ракету.
— Аркадію Олександровичу, Сергій з’ясував, що знайдене тіло повністю збереглося. Йдеться не про уламки, а про цілу ракету, — поквапливо переказав Мухорський несподіване повідомлення.
— Оце так сюрприз! Передчуваю, що знахідка матиме чимале значення, — обличчя Балашова проясніло.
У трубці знову почувся голос Сергія. Мухорський подав академікові знак зачекати.
— Товаришу капітан! Далі розчищати не будемо. Треба, щоб осіла каламуть. Тим часом приваримо захвати.
— Відпочиньте, Сергію. Ми спустимо глибше троси.
А через годину піднімемо, — закінчив капітан тоном, що не припускав заперечень.
Олег сперся на поруччя й пильнував, щоб не пропустити жодного слова з розмови між капітаном та батьком.
Що то буде за ракета? Що в ній знайдуть?
Це не наша ракета, інакше ми б знали про неї, до того ж вона ще й радіоактивна…
А розміри… сім метрів, а ще нема й половини!
Справжній космічний корабель!
Думка наздоганяла думку. Олег втупився в піняві хвилі, ніби ракета ось-ось мала виринути на поверхню.
Тихо гуркотіли барабани, з яких розмотувалися тягові троси, зникаючи в розбурханих морських хвилях.
— За годину ти вже задовольниш свою цікавість, — заспокоїв Олега Мухорський. — Сподіваємося, нам пощастить витягти цю штуковину, — додав він на всяк випадок.
— Знаєте, Володимире Петровичу, не цікавість робить мене таким нетерплячим. У мене виникає стільки задумів…
— То розкажи нам про них, — академік Балашов спробував трохи розвіяти синову напруженість.
— Я гадаю, що річ, яку незабаром звільнять од намулу, справді прилетіла до нас із космосу… — Олег на мить замовк.
— Нумо далі, далі! — підбадьорив його батько.
Юнак пригладив волосся й переконано вів далі.
— Наші ракети найпотужніші в світі… а… не застосовують ядерне паливо. Це перший аргумент, що земне походження виключено. Затоплений гігант завдовжки метрів двадцять, а це величезна вага. Запустити таке тіло в повітря й подолати тяжіння планети… Я певен — тіло з космосу!
— На користь твоєї думки промовляють ще й інші доводи. Кладовищу не кілька десятків років, ба навіть і не століть… ти будеш приголомшений, коли дізнаєшся про вік цих відкладів… а в той час на нашій планеті не могло бути й натяку на найелементарніший технічний прогрес, не кажучи вже про ракети, — підтримав Балашов сина.
— Ти теж припускаєш, що це може бути посланець космосу? — перепитав Олег,
— Вірогідно, тому я щойно підкреслив, що йдеться про знахідку надзвичайного значення. Нарешті, я недавно читав у бюлетені Академії наук про перші дослідження академіка Агарова в Лівійській пустелі,— додав батько, вкрай здивувавши Олега, який приховував цю новину до Тетяниного приїзду.
Олег полинув думками до турецької кондитерської в Москві. Таня страшенно зрадіє, коли він сьогодні ввечері розповість їй про те, що оголосив батько в Хатанговій затоці. Вона напевне зацікавиться й залишиться в НордвІку, щоб взяти участь у геологічних дослідженнях.
— Бачу, моя інформація тебе анітрохи не схвилювала, — здивувався Балашов-старший.
— Я довідався про це з перших уст. Товаришка по факультету Таня Лебедєва нещодавно повернулася з експедиції академіка Агарова. Я розповім вам про це докладно, — заквапився Олег, розвиваючи теорію діалектичних взаємозв’язків між Баалбецькою терасою, Мертвим морем і Хатанговою затокою.
Тим часом Сергій і Петро приварили необхідну кількість захватів і закріпили на них тягові троси.
— Готово, Володимире Петровичу, — видихнув спітнілий Сергій. — ; Можна починати!
— Відійдіть, хлопці, далі й доповідайте про кожен рух! — звелів капітан і наказав команді біля барабанів увімкнути намотувальну систему блоків.