За таких умов життя абсолютно виключене.
Звідки ж прибув міжзоряний посланець?
З іншої сонячної системи?
Найближча зірка до нашої системи — Альфа Центавра, яку ми тому й називаємо першою зіркою — Проксіма Центавра.
Але як могла ракета подолати цю відстань за 4,3 світлового року? Адже шлях, що його пройде світло за рік, неймовірно довгий — дев'ять більйонів чотириста шістдесят мільярдів кілометрів.
Учених жде надзвичайно цікаве завдання.
Коли в ракеті щось збереглося, то проллється світло на тисячі ще не вирішених проблем,
Олег поклав книгу на місце й підійшов до дівчини, яка все ще досліджувала зр і жи морського мулу…
Академік Костянтин Миколайович Кропоткін, директор Інституту астронавтики Академії наук, перший увійшов до тихого залу, в центрі якого спочивав таємничий посланець із Всесвіту.
Він оком знавця окинув аеродинамічне тіло, що вигравало при світлі лампочок яскравим блиском.
Після закінчення геологічного дослідження працівники верфі зняли рештки відкладів з оболонки ракети, щоб комісія могла докладно оглянути поверхню і знайти вхідний люк.
Радіоактивні індикатори, густо розставлені навколо ракети, вже не сигналізували про наявність радіоактивного випромінювання. Небезпека минула. Академік підступив ближче до соплової частини, яку працівники не повинні були торкати, й почав оглядати овальні отвори.
Кропоткін підсунув потужний рефлектор і спрямував світло на досліджувані місця, проте не знайшов ані найменшої ознаки корозії. Тисячі років радіоактивного випромінювання та дії морської води не змогли зіпсувати стійкіший матеріал. «Прекрасний сплав», — оцінив академік надзвичайну майстерність позаземних металургів.
Чи пощастить зробити повний аналіз речовини, яку застосували невідомі технологи при відливці соплової системи?
Думки Кропоткіна були порушені гучними кроками, що відлунювали монтажним залом. Академік обернувся й побачив обох Балашових і Таню Лебедєву.
— Аркадію Олександровичу, ведете помічників?
— Мій син Олег і кандидат геологічних наук Лебедєва, — відрекомендував Балашов-старший. — Олег був зі мною в батисфері, коли ми знайшли ракету. Працює в області біології… А наша Таня учора приголомшила мене. Уявіть собі: побачила зразки й за якихось п'ять хвилин визначила час падіння ракети, — розсипався в похвалах учений.
— Чудово, щиро радий за вас обох. Тож берімося до праці! Покажіть, що ви знаєте! Олегу, глянь на поверхню ракети. Що бачиш? — привітно промовив професор і, взявши Олега за руку, підвів до стабілізаторів.
Біолог не чекав на такий прийом. Він думав, що доведеться лише здаля спостерігати за працею вчених, і тому тепер надзвичайно охоче й допитливо оглядав і погладжував стабілізатор.
Батько поступово підходив до головки ракети, а Таня зайняла місце в центрі колоса.
— Вилискує, наче скло, але поверхня не така вже й гладенька. Я відчуваю нерівномірну хвилястість, яка збільшується в напрямку до країв стабілізатора.
— Правильно, Олегу. Присвітимо ближче, — погодився Кропоткін і пересунув один із прожекторів до стабілізатора.
— Приблизно половина поверхні ракети абсолютно гладенька, — повідомила Таня, повертаючись до хвостової частини ракети.
В цей час до залу ввійшли інші члени комісії. Вони привітались і оточили Кропоткіна та Балашова. Олег вийняв з кишені товсту лупу й при різкому світлі рефлектора почав розглядати на стабілізаторі скловидний шар. Потім, пожвавішавши, передав лупу Тані.
— Костянтине Миколайовичу, поверхня прозора. Крізь лупу можна побачити тонюсінькі мозаїчні волосинки, — повідомила Таня.
Академіки Балашов і Кропоткін узяли лупи.
— Друзі, наш колега має рацію. Волосинки схожі на тріщини в небиткому склі. Неозброєним оком їх не можна побачити, бо металева поверхня ракети — срібляста, точніше сріблясто-сива, і при різкому світлі поглинає мозаїчний малюнок. Хай кожен вивчає обмежену площу. Ми повинні знайти контури вхідного люка. Олег і Таня. нам допомагатимуть. У молоді гостріший зір, — усміхаючись, академік глянув на молодих працівників.
Усі відразу підсунули до ракети рефлектори, й очі присутніх вп'ялися в поверхню. Досліджували сантиметр по сантиметру.
Олег і Таня лишилися біля хвостової частини ракети. Підбадьорені довір’ям голови комісії, вони старалися, щоб не пропустити навіть найменшої плямки під скловидним шаром.
До залу ввійшов директор верфі з кількома майстрами й монтерами. Академік Кропоткін кивком голови привітав їх.