Балашов-старший помітив на головній частині ракети темну лінію. Узявши авторучку, він хотів було окреслити цю лінію, проте на гладенькій поверхні писати не зміг.
— Костянтине Миколайовичу, я знайшов перші сліди, Треба кожному члену комісії дати крейду, щоб позначати знайдені контури.
Директор верфі одразу ж звелів принести скриньку крейди.
Поступово всім пощастило знайти явні та приховані ознаки жолобків. Крейдяних позначок на поверхні ракети ставало дедалі більше, незабаром вони вже з’єднувалися в компактні схеми. Механіки за потребою переміщали джерела світла.
За годину закінчили обстеження всієї поверхні.
Таня і Олег знайшли симетрично розташовані квадрати, які мали подобу намиста, надітого на корпус ракети поблизу стабілізаторів.
Академік Кропоткін перший зійшов униз і запросив інших співробітників оглянути крейдяні контури схем з дальшої відстані. Олег при потужному сяйві рефлекторів сфотографував кілька таких схем.
— Костянтине Миколайовичу, дозвольте піти й проявити плівку, щоб ви порівняли схеми обох боків ракети, — зголосився він.
— Чудово, — похвалив Олега батько.
Директор верфі взяв телефонну трубку й дав вказівки фотолаборантові верфі.
— Товаришу директоре, чи не могли б ми дістати тонкий шліфувальний брусок? Нам треба трохи сточити скловидний шар над гаданим вхідним люком ракети, а утворений порошок піддати аналізові,— звернувся Кропоткін до директора.
— Михайле, зробіть, будь ласка, що треба, — наказав директор головному майстрові.
— А тепер, друзі, перш ніж робити щось далі, обміняємось думками. Признаюся, мене надзвичайно цікавить склоподібний шар на ракеті! — промовив голова комісії.
Директор Інституту хімії академік Іван Павлович Бердичев перший узяв слово.
— Я гадаю, що поверхню ракети було покрито захисним шаром — якоюсь сполукою з надзвичайно високою температурою плавлення. Ракета, напевне, влетіла в атмосферу Землі без попереднього гальмування. Поверхня розжарилася до кількох тисяч градусів. Гальмові двигуни, розміщені в головній частині, можливо, саме в тих великих прямокутниках, почали працювати запізно. Струмені повітря, що обтікали ракету, тиснули розтоплений шар поверхні до хвостової частини, і тут ми бачимо незначну хвилястість грубіших шарів скломаси. Нарешті гальмові двигуни запрацювали, інакше надзвичайно висока температура при терті пошкодила б ракету, а то може й спалила б її, Але ракета збереглася ідеально, значить, тут сталося щось інше. Що саме, поки що невідомо. Під час падіння у крижану воду поверхня швидко охолонула, і тому скловидний шар потріскався, — закінчив докладне пояснення Бердичев.
—Є інші думки? — звернувся Кропоткін до членів комісії. Та всі присутні вчені погодилися з Бердичевим.
— Припущення академіка Бердичева цілком обгрунтоване. Сподіваюся, що дальше дослідження підтвердить його практично. Я багато міркував про те, як виникла тріщина над радіоактивним зарядом. Гадаю, що соплова система під час падіння ракети в океан уже не працювала. Середня обкантовка над зарядом торію мала зовсім іншу температуру, ніж овальні сопла, бо в неї менша поверхня. Раптове й швидке охолодження, мабуть, викликало тріщину, крізь яку просякало флуоресціююче світло, аж поки її не забронювали захисними плитами, — додав академік Кропоткін.
У цей час до залу ввійшов Балашов-молодший з іще мокрими фотознімками обох боків поверхні ракети.
Він розклав фотографії на робочому столі.
— Правий бік ми віддрукували в зворотному порядку, щоб можна було точніше порівняти крейдяні схеми обох боків, — пояснив Олег.
З першого погляду було видно, що більшість схем на обох боках однакові.
— Передні кола діаметром близько метра з вписаними в них трикутниками могли бути жалюзі висувних радіолокаційних антен на передній частині ракети, — показав Кропоткін на фотографії.
Члени комісії погодились.
— Прямокутники за цими колами на головній частині, як слушно зауважив Бердичев, певно, справді гальмові двигуни, тим паче, що частина поверхні ракети перед ними потьмяніла, стала темно-синьою, очевидно, від реактивного полум’я, — вів далі Кропоткін.
— Дозвольте мені,— попросив Бердичев.
— Будь ласка!
— Від кінця головної і до початку хвостової частини ракети ми бачимо трикутник заввишки приблизно десять метрів. Я гадаю, що це зовнішнє жалюзі засувних несучих поверхонь. Одразу ж на початку цієї схеми є велике коло, далі — чотири малих. Перше могло бути вхідним люком. Розмір його відповідає середньому зростові людини, а решта кіл були, напевне, ілюмінатори з засувними жалюзі.