Ніхто не зважився відкрити цей загадковий вхід. Академік Кропоткін нарешті запропонував відпочити й оголосив, що завтра опівдні відбудеться спеціальна нарада, де вчені обміняються думками й вирішать, як відокремити двигуни з радіоактивним зарядом од головної частини корпусу і транспортувати ракету до дослідного центру Академії.
За кілька днів роботу в Нордвіку буде закінчено…
VI
БІОЛОГ-ДЕТЕКТИВ
Молодий Балашов лежав, обмірковуючи враження від космічного корабля. Співставляв, комбінував, але не довго. Стомлений мозок нарешті вгамував вир думок, і сон помалу склепив юнакові повіки…
Та свідомість відпочивала тільки хвилину!
Коротке забуття — і сон раптом відкрив Олегові барвисту панораму.
З молочної імли вимальовуються ефектні контури капітанської кабіни в невідомій ракеті. Овальний екран, що становить собою фронтальну стінку кабіни, сірувато- зеленаво фосфоресціює…
Сивувата голова схиляється над маніпулятором і перемикає ручки. Світло екрана зникає. Його заміняє кружало, на якому світяться точки.
Невідомий вмикає світло в еліпсовидній обкантовці робочого стола. Спалахнуло тепле рожеве сяйво. Постать підводиться, і на тлі рожевого сяйва виникає фантастичний силует… надзвичайно велика голова з сивуватою лев’ячою гривою, могутні плечі, дуже великі й широкі груди, тонка талія і витонченої форми ноги.
В ракеті панує містичний присмерк. Незвичайна тінь походжає коридором. Над дверима кожної кабіни фосфоресціюють різноколірні вічка. В кімнаті з жалюзі силует сідає в крісло й відкриває прозору кришку…
Олегові здається, ніби він чує дивні звуки незнайомої мови…
В далечині завив полярний вовк. Сон зник так само раптово, як і прийшов. Молодий біолог трохи покрутився в ліжку й далі вже спав спокійно аж до ранку, поки його не збудив батько.
— Я зараз буду готовий. У мене є для тебе, батьку, чимало інтересного, — поспішив Олег до ванної.
— Справді, цікаво, що ти знову придумав, — долинуло з кухні.
Олега не довелося квапити. За кілька хвилин він уже був на кухні й допомагав батькові готувати сніданок.
— Учора під час огляду я помітив дві речі, які не дають мені спокою, — почав він, не чекаючи запитань.
— Дві речі? Та їх же там сотні. Які ж це дві? — спитав академік Балашов, не приховуючи подиву.
— Всі двері в ракеті було відчинено навстіж! Признаюсь, я про це ще не подумав. То якої ж ти думки?
— Спочатку скажу тобі про другу особливість, а потім уже піде теорія. У першій кабіні, мабуть, капітанській, перед пультом керування стоять три крісла, На середньому й правому, точніше, на запобіжних лямках цих крісел, а також на поверхні пульта і на приладах перед цими кріслами є наліт якогось порошку. Проте найцікавіше, що на лівому кріслі ніяких слідів немає, і все перед цим кріслом вилискує, наче нове.
— Бачу, за ніч ти з біолога став детективом. Я взагалі на це не звернув уваги, — щиро признався академік.
— Гадаю, що це природно. Всі фахівці зосередили увагу на технічному обладнанні. А я на ньому не розуміюсь, отож і помітив такі дрібниці.
— Ну, а тепер що в тебе на серці? Мене справді цікавлять твої нові задуми. Як Танина діалектика допомагає тобі в практиці? — спонукав Олега батько.
Олег при згадці про Таню й оком не змигнув, а вів далі:
— Отак обладнана й споряджена ракета відлетіла з рідної планети не без живих істот, бо навіть я, профан у цій справі, можу зробити висновок, що для безпосадочного польоту її обладнали б інакше й простіше.
В ній не було б ні крісел, ні кінескопів, ніякого іншого устаткування, що служило комусь у ракеті. Правильний висновок? — спитав він батька.
Аркадій Олександрович, замислено розміщуючи гарячий чай, підбадьорив Олега.
— Давай, лишень, далі!
— Чи можемо ми знайти тіло або кістяк організмів, які жили давно й керували ракетою в неосяжному Всесвіті, якщо клітинна структура в них була інакша, ніж у нас?
— Навряд!
— Чому?
— Тому, що від неоліту нас відокремлюють три тисячі років. Команда не могла бальзамувати або якось інакше препарувати свої останки. А протягом такого часу клітинний організм не може зберегтися. Тисячі років мали перетворити команду на висохлі муміфіковані рештки, на якийсь прах.
— На мою думку, в середньому й правому кріслах сиділи члени команди. Земне тяжіння діяло на ті муміфіковані рештки дуже довгий час. Тонкий наліт порошку на лямках та на пульті керування і є, напевне, сліди розпаду очстанків космонавтів. Під час здіймання ракети й переміщення її на опорну конструкцію верфі різні порухи, хоч їх було мало, довершили розпад остаточно. Дрібнесенький порошок розвіявся по ракеті, а помпи висмоктали його до контейнерів.