— Бачу, ти розвиваєш думку послідовно. Далі!
Олег випив чай і промовив:
— Це припущення підтверджують також відчинені двері…— юнак глянув на батька.
— Ти гадаєш, що команда перед аварією або після аварії на морському дні використала останні залишки повітря й тоді повідчиняла двері всіх кабін, щоб якнайдовше підтримати своє життя? — спитав академік.
— Саме так. Сподіваюся, дальше дослідження ракети покаже, що призвело її до аварії,—додав Олег.
— Але в мене є заперечення.
— Яке, батьку? — здивувався молодий біолог.
— А що з їхнім одягом?
— 3 одягом? — це трохи збентежило Олега. — Ти ж знаєш, що ми нічого не чіпали. Отже, десь, мабуть, знайдемо той одяг, — сказав він невпевнено.
Академік глянув на годинник. Тієї ж миті в передпокої пролунав дзвінок. Увійшла Таня. Вона люб’язно всміхнулась і промовила:
— Я прийшла по вас. Час уже йти!
— Заждіть хвилинку. Я покажу вам те, що приніс з ракети, — попросив Олег.
— Невже ти порушив наказ академіка Кропоткіна? — докірливо й суворо спитав Балашов-старший.
— Та що ти. Ось почекайте! — кивнув Олег уже від дверей.
Він миттю повернувся тримаючи в руках фотознімок.
— Ще вчора я проявив плівку і збільшив малюнок, який побачив на внутрішніх дверцятах однієї з кабін. Гляньмо на нього! — він подав батькові знімок і сів на бильце крісла. Зацікавлена Таня підійшла з другого боку.
— Чим ти ще хочеш нас здивувати? — поплескав батько Олега по руці й задивився на систему окружностей і куль. За хвилину запитав: — Може й щодо цього знімка в тебе є в запасі якась теорія?
— Про це я ще не думав. Подивімося разом, що б це могло означати. Посередині — найбільша куля з якимись значками, а далі на кожній окружності, але щоразу в іншому місці, по одній кульці. Деякі великі, інші маленькі. Коли б завбільшки вони були однакові, то це могла б бути схема атома або чогось такого… — почав Олег міркувати вголос.
Учений трохи замислився.
— Підійдемо до цього з іншої сторони, Олегу. Скільки квантових орбіт навколо ядра атома? — спитала несподівано Таня.
— Сім. Я вже знаю, про що ти думаєш! Перелічимо окружності й кулі,— відповів Олег і полічив їх.
— Бачиш? Десять окружностей і одинадцять куль! Десять і одинадцять, — повторив академік Балашов.
— Отже, йдеться не про схему атома, — розвинула думку дівчина.
— Так. Всесвіт побудовано з однакових елементів, і кількість квантових орбіт атомів не може бути більшою, — підтвердив океанограф.
— Знаєте, що мені спало на думку? — раптом схопився Олег.
— Ну?
— Це схоже на схему сонячної системи. Нам відомо дев'ять планет, отже, дев’ять майже круглих траєкторій, а десяте — Сонце…
— Так, але на одну окружність І на одну кульку в цій схемі більше! — нерішуче заперечила Таня.
— Перевіримо! Найбільша куля посередині, припустімо, це Сонце. Перша мала кулька — Меркурій, наступна, трохи більша — Венера, за нею ще більша — Земля, тепер би мала йти менша — Марс, так. У проміжку — мала кулька. Шосте місце належить ще одній великій кулі… невже це Юпітер? За ним менша — може, Сатурн? Але ж ми його позначаємо з кільцем. На дев’ятій окружності був би Уран, десятий — Нептун, а одинадцятий — Плутон.
— Чудово, батьку, чудово! — тріумфував Олег.
— Сім разів одміряй, один раз одріж! Це привабливо, але подивимося далі! — зауважила Таня.
— Співвідношення розмірів окремих куль відповідають у принципі нашим масштабам на схемах сонячної системи. Різниця лише у величині Сонця, в орбіті планети Плутона, в позначенні Сатурна і ще… замість планетоїдів на п’ятому місці є невеличка кулька, — гаряче розвивав думку молодий біолог.
Академік Балашов підвівся і, тримаючи фотографію, кілька разів пройшов по кімнаті. Він хитав головою, наче сам собі відповідав на запитання. Нарешті почав міркувати вголос:
— Незрозумілі знаки біля окремих малюнків це, напевно, імена. Розмір центрального тіла на схемі не має вирішального значення. Співвідношення такі ж, як і наші. Поставимо собі запитання: коли було створено цю схему?
— Щонайменше три тисячі років тому, — з готовністю підхопила Таня.
— Сонячна система в той час могла мати не такий вигляд, як тепер, — вів далі академік, — Сатурн, найгарніша планета системи, має тепер кільце, але тоді не ще могли бути лише обертові луночки! З цим можна погодитись. Остання орбіта! П’яте місце… п’яте місце… Тепер між Марсом і Юпітером є широке пасмо астероїдів — уламків якогось космічного тіла!