— Може, ішлись це була самостійна планета, — додала Таня в глибокій задумі
— Саме так, батьку, Таня має рацію. Я пригадую закон Тіціуса — Боде й таблицю відстані планет од Сонця, виражену через одиницю відстані Землі:
Меркурій — 0,4
Венера — 0,7
Земля —1,0
Марс — 1,6
Астероїди 2,8
Юпітер— 5,2
Сатурн — 10,0
і так аж до останньої — Плутона. Я читав кілька теорій про виникнення астерїдів — від теорії конденсації газів до теорії космічної катастрофи, викликаної зіткненням з іншим тілом, — повторював Олег щойно перечитані розділи з «Історії сонячної системи».
—І я пригадую досить давно вже поширену точку зору академіка А. Н. Заваріцького, що астероїди — це уламки планети, яка за своїми розмірами й масою була схожа на нашу Землю і розпалася під час космічної катастрофи, — підтримала Таня свого товариша.
— Правдоподібно, що величезна кількість астероїдів, яка обертається навколо Сонця між орбітою Марса та Юпітера, є залишки планети. Тим більше, що це розбиті брили й валуни з дуже розмаїтими орбітами — від окружностей, майже схожих на орбіту Марса, й до параболи, що перетинає орбіту Урана, — погодився академік.
— Це дає нам можливість… — почав було Олег, але батько обірвав його:
— Вже час іти.
VII
В'ЯЗЕНЬ КОСМІЧНОГО КОРАБЛЯ
Автобус аерофлоту зупинився неподалік від монументальної споруди Академії наук перед входом до готелю для іноземних гостей Академії. Коли б хто-небудь спостерігав за тими, що виходили з автобуса, то побачив би цікаве видовище, цікавий парад характерних рис окремих націй. Поміж чорнявих південних європейців, жовтих азіатів, блідих жителів півночі, худорлявих англосаксів І кофейних африканців якось кричуще вирізнялася сива голова Макдональда. Навіть його очі були не такі, як в інших, їхній оптимізм торжествував над непевними, стомленими, цікавими й осудливими, холодними й усміхненими, допитливими, та байдужими поглядами інших новоприбулих.
Обличчя Макдональда випромінювало вдоволення. Він був у захопленні, в захопленні від усього, що бачив. У захопленні від Москви, її будівель, вулиць, парків. Він побачив спокій, задоволення й гідність людей, які, наче потік гігантської ріки, линули по річищу історичної і сучасної архітектури.
Очі старого ковзнули по беліску першого супутника.
Макдональд поволі йшов до готелю й розмірковував…
Мільярди років створювалася наша планета, шістсот тисяч років тому внаслідок розвитку матерії виникли синатроп і пітекантроп, сто тисяч років тому з’явилася неандертальська людина, кілька десятків років тому було створено літак, а менш як тридцять місяців тому розпочалася космічна ера людства;
Тисячі воєн, мільйони мертвих, мільйони нещасних і знедолених, безупинна боротьба людини з природою й ще запекліша боротьба людини з людиною…
Чому людство не порозумнішає?
На одному боці воно поривається у безмежність Всесвіту, а на другому готує могили.
Що це за парадокс?..
Незбагненно. Наша наука ніколи вже не наздожене радянський прогрес, хоча ми маємо здібних учених. Наш темп позначено конкурентною боротьбою приватних монополій, і це гальмує зліт, прогрес; наші сили розпорошено…
А яка ж відчайдушна й кумедна вимога директора «Interstellar Company»!
Макдональд усім серцем ненавидів брудні інтриги, шпигунські методи, крадіжку наукових досягнень. Різниця в моралі двох півкуль цієї планети справді жахлива, Наші здатні лише вихвалятись і критися, а Ради — Ради віддають свої наукові досягнення всьому світові.
Ось і тепер! Знахідка ядерної ракети має неоціненне значення, але про неї вже знає весь світ. Даніель Сандей не діждеться того, щоб Макдональд зрадив своє кредо вченого,
— Ми вступили до земного раю, — вивів його з задуми іронічний шепіт нового секретаря компанії.
— Маєте рацію, — дуже значливо й переконливо підтвердив старий.
Франк Вільман остовпів. Він не йняв віри власним вухам, але не мав часу пересвідчитись у справжньому світогляді срібноволосого вченого, бо до нього підійшов юнак років двадцяти п’яти у формі служника готелю й запропонував свої послуги — віднести багаж.
Агент споважнів. Він гарячково розмірковував. Хотів спочатку одсмикнути руку з магнітофоном, та вчасно схаменувся. Ледь усміхнувшиссь, Вільман узяв чемоданчик у другу руку й подякував. Юнак підвів їх до конторки, за якою сиділа струнка вірменка.