Олег мимохіть погладжував себе по чолі, ніби вже стояв перед диво-приладом, до якого вкладають стрічки з невідомою мовою, й слухав праісторію життя епохи неоліту…
Професор Яшкевич вів далі:
— У бібліотеці, де ти знайшов імовірну схему нашої сонячної системи, є кілька тисяч книг. Ми, напевно, знайдемо поміж ними ключ для розв’язання неземного алфавіту, законів граматики й математичних знаків. На наших учених чекає надзвичайно цікава й наполеглива праця.
— Праця, мабуть, посуватиметься швидше, ніж коли розв’язували єгипетські ієрогліфи, — переконано мовив молодий біолог.
— Безумовно. Сучасні методи наукової роботи й техніка дають можливість за кілька днів зробити те, на що колись витрачали десятиліття, — погодився Яшкевич.
— Дякую. Тепер піду до бібліотеки, — попрощався Олег.
Тим часом у монтажному залі Бердичев після пильного обстеження механізму без особливого напруження обернув потужні колеса, і дослідники спільними зусиллями відхилили масивні двері.
Радіоактивні індикатори мовчали!..
Вчені ввійшли до довгастого тамбура. На протилежній стіні висіла схема розрізу двигунів ракети. Бердичев довго розглядав різноколірні діаграми.
Крізь запобіжні шоломи дослідники не могли порозумітися, тому лише на мигах показали один одному, що варто підійти ближче. Бердичев кивнув на квадратні клапани на схемі, на ручку, показав на пальцях кількість «два» й правою рукою обвів тамбур. Потім він ступив до одного кутка й потяг за собою головного майстра. Кропоткін і Балашов пішли в інший куток.
Майже в центрі задньої стіни стирчала якась ручка. Бердичев схопив її й спробував повернути… ручка піддалася. Бердичев дав знак Балашову, щоб той зробив те саме.
Аркадій Олександрович натиснув на ручку праворуч і глянув на Бердичева. Той уже тягнув ручку до себе. Відкрився отвір, у якому був довгий важіль з поперечним гвинтом. Балашов теж потягнув ручку. І теж побачив важіль.
Тоді Бердичев одкрутив поперечний гвинт і за допомогою майстра повернув важіль горизонтально. У стіні відкрилися квадратні порожнини.
Бердичев зазирнув туди, і серце в нього стрепенулося, — він бачив систему велетенських гвинтів. Академік підійшов до Кропоткіна й допоміг йому зрушити важіль, а тоді помахом руки попросив усіх вийти з ракети.
На містку, через який вчені входили до ракети, Бердичев обернувся й показав на площину перед стабілізаторами. Наче вінець важких пластин спинної броні стегозавра, там здіймалися відчинені захисні клапани. Дослідники перейшли містком до зовнішніх отворів.
Індикатори мовчали.
Загрози радіоактивності не було, Бердичев перший відкрутив шолом і зняв захисний одяг.
— Гадаю, що можна покликати іноземних учених.
Академік Кропоткін погодився. Гості були неподалік, вони оглядали устаткування верфі, й тому незабаром усі ввійшли до монтажного залу.
— Ми змінили програму роботи, бо праця посувається швидше, ніж сподівались, і тому дозвольте, шановні гості, запросити вас оглянути ракету. Проте, для вашої ж безпеки, прошу не торкатися ніяких механізмів, оскільки нам ще не відомі їхні функції,— оголосив голова комісії.
Перекладачі розтлумачили своїм підопічним побажання академіка. Залунали гарячі оплески, і група вчених поступово рушила до ракети.
Агент «Interstellar Company» йшов позаду. Проте не він був останній. Групу замикала Таня Лебедєва, яка, хоч уже й бачила ракету, хотіла дещо перевірити.
Поміж перекладачів дуже спритно походжав парубок в окулярах. Він був майстром своєї справи. Вільно володів чотирма мовами… а ще краще — мистецтвом перевтілення. То й не дивно, що Вільман не впізнав у ньому лейтенанта П’ятникова, який зустрів гостя у вестибюлі готелю.
Група вчених спершу пішла до хвостової частини, пройшла окремими кабінами й повернулася до капітанської кабіни, де затрималася найдовше. Гості обступили перекладача в окулярах, який дуже вправно перекладав пояснення Кропоткіна.
Вільман улучив слушну мить. Коли увага була зосереджена на головній частині, він непомітно відстав і поквапливо повернувся до відсіку двигунів. Лебедєва інстинктивно озирнулася: їй здалося, ніби в останніх дверях майнула тінь. Дівчина відійшла од товариства й попрямувала до соплової системи. Таня думала про
Олега. Він, мабуть, знову досліджує на свій страх і риск… Сьогодні ще й на очі не показувався. Гумова підлога поглинала Танині кроки. Лебедєва підійшла до останніх дверей.
Вільман тим часом поквапливо обертав другий ґудзик картатого жилета. Мікроплівку першого гудзика було вже використано.