Інститут фізики був па протилежному кінці парку. Олег ішов знайомою алеєю, не помічаючи ані краси клумб, ані веселого пташиного гомону…
Його думки сягнули в далечінь, на сто мільйонів кілометрів — на орбіту планети Тора.
Яка вона була?.,
За зображенням на схемі Тора, мабуть, завбільшки така ж, як планета Опарі, тобто Меркурій. А коли це так, то вона могла ма ги в діаметрі близько 5000 кілометрів. Тіло таких розмірів повинно мати масу приблизно вдвічі більшу, ніж Місяці». Рештки Тори, які літають навколо Сонця, мали б ста повити майже третину маси Землі… Але ж усі астероїди мають масу не більшу, ніж десята частина Землі! Батькова наукова обережність доречна!
Але… стривай, сірішай! Можна ж дозволити собі поміркувати про логічні ймовірності!
Маса не могла зникнути з космічного простору сонячної системи. Катастрофа, напевне, виникла внаслідок колосального вибуху або зіткнення, і це вивільнило енергію фантастичної сили. Це був один канал витоку маси, перетвореної, власне, на енергію… але ж ще є всесвіте тяжіння!
Щоденно на нашу планету падають мільйони метеорів. За рік — це сотні тисяч тонн, а за три тисячі років… Якщо порахувати нашвидку, то й тоді чимало.
А скільки їх упало на Місяць!
Щоправда, метеори прилітають з безконечних глибин космосу і не все падає тільки на Землю та на Місяць.
У Олегових очах спалахнули вогники радості — все ймовірно. Він прискорив ходу й почав весело насвистувати. Ще кілька кроків, і він стане перед святинею електронного мозку.
— Добридень, товаришу професоре, — вклонився Олег Яшкевичу.
— Це ти, Олегу? — озвався той від магнітофонних пультів.
— Я, — відповів юнак і підійшов до апаратури, на якій Яшкевич саме перемотував довгу металеву стрічку.
Хвилину було тихо, лише посвистувала стрічка, швидко намотуючись на бобіну.
— Я чекаю. Знаю, що в тебе чимало запитань. Щойно звідси пішла твоя наречена, — промовив професор.
Олег лукаво всміхнувся.
— Запитання поки що підождуть. Я прийшов до вас дещо перевірити.
— Перевірити? Слухаю!
Балашов дістав фотографію, показав професорові планету Тора і розповів про всі свої міркування. Професор слухав його уважно.
— Браво, Олегу, браво! Професор Бердичев не підтвердить абищо… Ти прийшов саме вчасно: щойно мені подзвонив доктор Лемар, конструктор електронного мозку, що прилад уже прийняв останні результати роботи Інституту мовознавства. Тисячі електронних ламп-рецепторів зафіксували сигнали лексичної та граматичної будови невідомої мови. Чекають, коли почнуть перекладати перший документ, який ми оберемо за кілька хвилин. Незабаром академік Владимиров і Лемар прийдуть до мене.
— Але ж у вас і темпи! — захоплено вигукнув молодий біолог.
— Все одно ми слимаки порівняно з твоєю фантазією, — добродушно засміявся професор.
IX
НЕЗБАГНЕННИЙ КІНЕСКОП
Секретаря «Interstellar Company» у ці хвилини цікавили інші проблеми. Подорож до Нордвіка була успішна. Секретареві пощастило зробити на мікроплівці сто п’ятдесят знімків, Тепер треба якнайшвидше дати телеграму.
Домовлений термін минає сьогодні ввечері…
За три години треба розпочати передачу. Він витяг із скриньки магнітофон, поклав його на стіл і відчинив віко.
Якусь мить стояв нерухомо… потім підійшов до дверей, тихо обернув ключ, повернувся до столу і натиснув на диск правої бобіни.
Верхнє дно відхилилось і відкрило телевізійну апаратуру.
Агент вийняв з гудзиків мікроапарати, пінцетом повитягував кінчики плівок і обережно, одну по одній, вклав їх до автомата. Плівки трималися міцно… Все буде гаразд!
Вільман з насолодою запалив, підійшов до вікна й задивився в далечінь. Перед очима постала рожева перспектива наступного тижня.
Кар’єру в «Interstellar Company» йому гарантовано.
Американець сховав пінцет, опустив дно звукової апаратури, закрив віко приладу, поклав чемодан у шафу і відімкнув двері. Потім узяв з нічного столика карту Москви і почав уважно розглядати її.
«Найзручніше місце, напевно, Ленінські гори», — подумав він.
Москву оповили сутінки. Вільман відгорнув гардину, щоб краще бачити подробиці. Його погляд майнув на перехрестя, де стояв регулювальник у білій формі… і тут йому сяйнула несподівана думка.
Як же це так, що досі не зацікавилися його особою? Скрізь така незвична доброзичливість, люб’язність. Усі поводяться невимушено. Ніхто, далебі, не звертає особливої уваги на чужинців…
Дурниці! Навіщо думати про всякі нісенітниці. Адже на його магнітофон під час запису дискусій ніхто не звертає ніякісінької уваги. Майже кожна зарубіжна делегація має аналогічні прилади. Що там! Аби тільки щасливо минув цей день, тоді все буде ідеально.