— У порядку! То це порядок? Дивись, пройдисвіте, весь екран чорний! — скаженів Сандей. Його могутні груди від хвилювання здіймалися, наче старий ковальський міх.
Японець з жахом дивився на екран, на якому справді сталася зміна. За півхвилини знову з’явився моноскоп… а після нього… знову незрозуміла чорнота.
За тисячі кілометрів од ракетної бази «Interstellar Company» до агента Вільмана повертався звичний спокій, серце в нього билося щораз спокійніше. Вільман глянув на годинник. Він передає уже сім хвилин… отже, чотирнадцять мікрофільмів перенеслися над Тихим океаном.
Минала остання хвилина. Секундна стрілка стрибала немовби радісніше.
Чотири, три, дві, одна… Вільман зачекав ще мить, потім блискавично засунув антени, поставив чемодан біля ніг і витер носовичком спітніле чоло.
В далечині заскрипіли шини…
Секретар підвівся, взяв магнітофон і впевнено рушив до головного входу.
Саме в цей час з будинку вийшли слухачі, які прямували до міста. У дверях Вільман угледів сивувату голову Макдональда. Старий уже шукав секретаря. Підхоплений людським потоком, Вільман навіть не помітив, що хтось злегка штовхнув його.
Так, Ваня П’ятников улучив слушний момент і вправним рухом одрізав верхній гудзик з Вільманового жилета. Біля сходів на П’ятникова чекала службова автомашина. Він швидко сів, кивнув шоферові й дістав з кишені відрізаний гудзик.
Проте яке жахливе розчарування! Гудзик був звичайний.
X
ЗАПОВІТ КАПІТАНА ПЕРІТИ
У коридорі почулися кроки, й одразу хтось постукав у двері.
— Прошу, — сказав Яшкевич.
До кімнати ввійшов старенький академік Владимиров і доктор Лемар.
— Ласкаво прошу. Ми вже чекаємо на вас з нетерпінням, особливо Олег, багатонадійний син Балашова, відрекомендував професор молодого біолога.
— Вітаю тебе, Олегу. Я чув, що ти конкуруєш з нами, — пожартував старий.
Олег стримано заперечив:
— Де там мені, з моєю фантазією! То вже швидше Таня Лебедєва.
Так, так. Про Таню я знаю від батька. Здібна дівчина. Сподіваюся, вона прийде? — промовив Владимиров.
Усі посідали, тільки Лемар стояв, нетерпляче тупцюючи на місці.
— Друзі,— він закашлявся, — електронні лампи гудуть. З чого почнемо?
— Знаєте, любий докторе, це дуже важко вирішити. Наш колектив уже розшифрував назви всіх книжок. Щиро признаюся — це чудова скарбниця, спадщина надзвичайно високої культури, Кожна галузь науки чекає на переклад своїх джерел, програму для вашого автомата визначить завтра Президія.
—І ото я маю чекати аж до ранку? — розчаровано запитав доктор Лемар.
— Ні, ні, дорогий друже. Почнемо негайно! Колега Калакан знайшов у шухляді капітанського стола в ракеті дуже цінний документ — єдину книгу, писану рукою. На ній виведено: П е р і т а. Якщо судити з першої сторінки, йдеться про нотатки зроблені в ракеті. Я приніс рукопис, щоб перевірити правильність наших висновків — і коли все буде гаразд, то ми вже сьогодні взнаємо дещо більше про походження й долю космічного мандрівника.
— Чудово! — не втримався Олег.
Академік Владимиров відкрив портфель, вийняв порівняно тонку книгу і, поклавши її на круглий столик, розгорнув на першій сторінці.
Олег намагався за допомогою власного знання алфавіту прочитати комбінацію з шести знаків.
— П-е-р-і-т-а, — читав він по складах.
Академік перегорнув першу сторінку й узяв аркуш паперу.
— Початок записів я переклав ще в інституті і вклоняюся величі духу автора. Слухайте:
— «Із спорідненої сім’ї приходжу я до вас, істоти майбутнього, я — нещасний мандрівник і останній свідок.
В ім’я розуму, науки й краси мирного життя віддаю вам атом багатства, що його створив давно колись наш рід для розквіту природи мислячої.
Ми володіли нею, і вона підкорялася нам!
Служила нам, поки мозок був поміркований і спокійний.
Та шаленство, що охопило купку сильних багатством, але слабким духом, згубу готує, згубу жахливу.
Безмежний Всесвіт єдиний у своїй матеріальній основі, а природа — сумлінна вчителька науки, і тому ви підете колись далі, ніж убогий розум наш.
Я приходжу до вас од колиски життя спорідненої системи.
Родо колись згасне, бо неосяжні глибини Всесвіту, де міріади метагалактик голублять одна одну лише дотиком світла, є джерелом вічного виникнення й відмирання, колискою змін форм невпинного руху.
Більйони одиниць часу будуть свідками історій славних, що їх після нас, торійців, на Бонгаве й у вас, на прекрасній Маномі, а згодом і на Тамаруку створить мисляча матерія.