— «Безмежний Всесвіт єдиний у своїй матеріальній основі, а природа — сумлінна вчителька науки, і тому ви підете колись далі, ніж розум наш убогий». Це чудовий філософський доказ того, що весь всесвіт матеріально єдиний і складається з однакових елементів, єдиного будівельного матеріалу. Всесвіт пізнаванний, природа сама поступово й наполегливо вчить мислячі істоти розгадувати її таємниці. Прогноз Періти чудовий. Він знав, що на Землі, яку вони називали Маномою, людина досягне вищого ступеня досконалості, ніж жителі Тори. Його прогноз стає дійсністю. Ми готуємо міжпланетні перельоти, і як розвиватиметься наша наука в майбутньому, досить ясно видно уже тепер, — пристрасно промовив Олег, геть забувши, що він у товаристві видатних учених.
Академік Владимиров, задоволено погладжуючи борідку, приєднався до молодого біолога.
— Періта наводить нам докази того, що матеріалістичний світогляд — непохитний, єдино правильний і можливий. Опублікування здобутого матеріалу матиме велике значення для всього людства. Справді геніальний заповіт!
Тепер уже молодий Балашов звернувся до професора Яшкевича:
— Товаришу професоре, будь ласка, перекладайте далі ви, бо я вас усіх заговорю.
Професор засміявся, взяв переклад, напівголосно й незрозуміло прочитав трохи, а тоді голосніше став пояснювати:
— Далі Періта говорить про відмирання Сонця, яке станеться через кілька більйонів років, але до того часу він пророкує славну історію, що її творитимуть після жителів Тори мислячі істоти на Бонгаве… Бонгаве…
— На Марсі,— з готовністю промовив Олег.
— Так, на Марсі і в пас, на прекрасній Маномі. Здається, Періта був романтиком. Далі йде цікавий прогноз, Періта передрікає розвиток мислячих істот на Венері. Але ж чому він прилетів на нашу Землю, коли Марс був ближче?
— Гадаю, — відповів доктор Лемар, — що пояснення є у фразі: «Згубна доля Тори й Бонгаве…» Періта, мабуть, згадував про трагічну долю двох планет.
— …Так, тут ідеться про щось лихе, зокрема, коли взяти до уваги його заклик «Спиніть!» — погодився академік Владимиров.
—Єй інші зв’язки і питання, — додав доктор Лемар. — Напрошується відповідь, що Періта міг обрати собі за притулок тільки нашу планету, і обрав її свідомо.
Яшкевич перебіг очима кілька абзаців і гаряче закивав:
— Так, уже впевненість його фрази: «Я знаю, що мій заповіт зберігся і ви читаєте його», підтверджує думку доктора Лемара.
— З усього видно, — вів далі Владимиров, — що, пишучи заповіт, Періта не передбачав аварії на дні океану, але цілком свідомо підготовляв збереження культурного багатства своєї планети для прийдешніх поколінь живих істот.
Яшкевич знову заглибився в переклад, а потім докинув:
— Ви маєте рацію, колего. Це підтверджено словами: «Спиніться! Спиніть! Не розкривайте останніх таємниць природи, доки цей заповіт не прочитаєте мільйонам ваших». Адже це прохання, ба навіть відозва до свідомості всього людства.
— Так, друзі,—озвався Лемар, — наша наука відчиняє останні двері перед остаточною розгадкою таємниці матерії. Нам лишився хіба що тільки крок до з’ясування всіх проблем щодо будови атомного ядра й вирішення питання, де кінчається матерія й починається енергія, і навпаки.
— Ми живемо в часи шалених випробувань ядерної зброї. На західній півкулі панує істерія озброєння. Найвище організована матерія — людський мозок — починає використовувати саму себе для власної загибелі! Людина опанувала вже не одну таємницю природи, зокрема й таємницю енергії атомного ядра… але що вона з нею робить?! — обурено промовив академік Владимиров.
Доктор Лемар, що походжав по кабінету, зупинився перед старим ученим:
— Уже за часів палеоліту Періта казав про шаленство, що охопило купку сильних багатством, але слабких духом. Так, це шаленство охопило купки сильних багатством, які й тепер граються зі смертю. Хворий мозок готує нові Хіросіми!
Олег Балашов уявив собі ліс атомних грибів, які можуть вирости на нашій планеті, коли це шаленство не вилікують. Підштовхуваний нестримною силою внутрішньої рішучості, він підвівся і схвильовано виголосив:
— Дякуємо тобі, невідомий генію, за твій заповіт! Люди всього світу, всі, хто має у собі хоча б іскорку свідомості, почують твоє застереження і дізнаються про долю тих, які тепер у формі неосяжних хмар космічного пилу блукають у міжзоряному просторі!..
На мить запала тиша — тиша врочиста, тиша присяги…
— ЕЛМО чекає! — за хвилину нагадав доктор Лемар.
Усі схаменулися. Справді! Електронний автомат чекає на свою першу роботу. Академік Владимиров подав докторові оригінал книги Перітиних нотаток і разом з іншими пішов до центрального залу, де містилася складна апаратура електронного мозку.