— Маєте рацію, колего. Перітина промова та його бібліотека безперечні й неспростовні. Немає на Землі філософа, який зміг би спростувати це свідчення. Але простежимо, що пише Періта далі.
Всі знову спрямували погляди на екран.
«За кілька років після того, як ми побували на сусідній планеті Бонгаве, нам пощастило збудувати новий корабель, який міг би досягти й вашої Маноми. Технологи поліпшили матеріал двигунів, учені створили більше навігаційних приладів. Ми замінили гальмові мотори та їхнє паливо, бо Манома має небезпечне тяжіння.
Щоб одірватися від Тори, так само, як і від Бонгаве, досить було розвинути швидкість п’ять кілометрів за секунду, але щоб повернутися з Маноми, потрібна швидкість одинадцять і дві десятих кілометра за секунду.
Новий корабель обладнали двигунами на ядерному паливі. Він міг розвинути швидкість до сорока кілометрів за секунду. Для відльоту з Тори вистачило нормального реактивного двигуна. З планів корабля ви побачите, що він має дві соплові системи на молекулярному та на ядерному паливі. Під час старту ми не могли ризикувати, поширювати нищівне випромінювання, і тому завжди здіймалися силою молекулярного двигуна і аж у міжзоряному просторі переключалися на тортовий двигун, який підвищував швидкість до максимуму.
Я вів корабель навперемінно з Перітеллою.
Час спливав помалу, але ми не нудьгували.
У певні години дивилися програму, яку передавали для нас з Тори, іншим часом складали план дослідження вашої Маноми. Ми щоденно визначали, де саме перебуваємо у неосяжному просторі.
Іноді здавалося, що час спинився… Та чотири роки минули, і настала хвилина, коли треба було зменшувати величезну швидкість.
Саме закінчувалася моя варта за штурманським столом, коли ми досягли відстані гриста п’ятдесят тисяч кілометрів од вашої планети.
Не знаю, як це сталось, але я заснув…
Раптом почув застережливий вигук Перітелли!»
На екран вискочило останнє слово перекладу.
— Докторе, будь ласка, швидше вставте нову сторінку, — нетерпляче попросив Олег.
— Не хвилюйся! Вона від нас нікуди не втече! засміявся Лемар.
На екрані з’явилися нові слова діалога.
— «Що таке, люба моя? — спитав я.
— Поглянь, з-за Маноми випливає її супутник, а крива нашої траєкторії надто вигинається до нього, — одним духом вимовила Перітелла.
— Справді! — вихопилося в мене, і мій погляд майнув по всіх приладах.
— Наша швидкість менша, ніж тяжіння сателіта. Увімкни двигуни! — радила дружина, припинаючись до крісла.
Я теж квапливо припнувся й увімкнув торійовий реактор. Нас добре-таки притисло. Я трохи нервував — за хвилину швидкість зросла з двох кілометрів за секунду до двох з половиною. Прилади показували, що наша траєкторія вирівнюється.
Вимкнув реактор, і корабель почав по спіралеподібній траєкторії спускатися до поверхні Маноми. Перітелла відстебнулася від крісла й пішла до бібліотеки. За хвилину вона повернулася з діаграмою.
— Ми були неуважні! Параболічна швидкість сателіта Маноми за його масою дорівнює два й чотири десятих. Ти, певно, втомився, — пояснила вона.
— Коли ти мене вчасно не розбудиш, то ми розіб’ємося на скелях велетенських кратерів цього кам’яного тіла.
Вона ніжно всміхнулася й дала мені таблетку підкріплюючого ротодану.
Ввімкнули телеметричні антени. Ще триста тисяч кілометрів…
Манома була чарівна!
Одна половина осяяна Родом, а навколо другої — сріблястий відблиск одбитого світла її холодного супутника.
Перітелла захотіла побачити що незвичайну красу без кінескопа. Ми відсунули жалюзі. Теплий дотик Рода пестив наші обличчя. Дружина висунула оглядовий телескоп і повідомила:
— Планета оточена синюватою атмосферою, в якій плавають білі хмари. Подекуди в просвітах — яскрава зелень, а в інших — виблискують сріблясті водні рівнини. Корона Маноми помітно зростає. Пильнуй, дорогий, швидкість, — попередила Перітелла лагідно.
Манома добре-таки тягнула нас у свої обійми. Швидкість збільшилася до шести кілометрів. Індикатори атмосфери мовчали. Я мав зачекати, поки швидкість досягне семи кілометрів за секунду, щоб вивести корабель на орбіту.
— Припнися до крісла, під час зміни траєкторії це необхідно, — сказав я.
Вона сіла біля мене й сама почала контролювати прилади. Потім спокійно промовила:
— Можеш починати, я готова!»
І знову останній рядок перекладу наскочив на край екрана електронного автомата. Лемар, відчуваючи внутрішнє хвилювання, поспішив перемінити сторінку. Кожна сторінка посилювала в ньому інтерес, тепер уже далеко більший, ніж природна наукова зацікавленість.