XII
ЛІВАНСЬКА ДРАМА
Доктор Лемар попрямував до фотоелементних рецепторів і хотів перегорнути сторінку, але Перітин щоденник закінчився. Лемар на мить замислився, потім перейшов до іншого приладу.
— Друзі,— звернувся він до присутніх, — перед вашим приходом я приготував для демонстрування Перітин магнітний картинний запис про візит на Землю. Йдеться в принципі про такий самий процес, над яким працюють в Інституті фізики, — консервування телевізійного зображення на магнітофонній стрічці.
Відомо, що магнітофон повинен записувати сигнали до шістнадцяти тисяч коливань за секунду. Прилад для запису та консервування зображень повинен працювати щонайменше з чотирма мільйонами коливань за секунду. Наші дослідники застосовують стрічку завширшки п’ять сантиметрів, яка проходить крізь чотири звукові блоки, У торійців шестисантиметровий запис. Прилад ми пристосували, зображення не дуже контрастне, проте видимість добра, і звук більш-менш пристойний. Підсилювані електронного автомата поліпшують його.
Присутні схвально загомоніли. Таня Лебедєва усміхалася.
Академік Балашов розумів радість дівчини — адже, можливо, вона знайде дальшу ланку до гіпотези професора Агарова.
— Докторе, починайте, бо наша молодша вчена генерація вмре од нетерпіння, — попросив академік Лемара.
Прилад у доктора був напоготові. Лише кілька порухів на малій панелі — і великий екран електронного автомата відтворив у живих картинах трьохсоттисячо- літне минуле…
Невідомий оператор засняв на перших кадрах всіяну малими й трохи більшими горбами піску місцевість, що простяглася в безмежну далечінь, немов застигла поверхня моря. Зображення панорамувалося зліва праворуч. Раптом поміж нерухомими порогами блиснуло велетенське сигароподібне тіло, що лежало безпорадно й нерухомо, трохи занурившись у піщаний килим.
Олегові здалося, ніби він бачить між скам’янілих хвиль хребет величезного кита. На передній частині тіла заграли сонячні промені, відбиті від опуклих скляних очей…,
— Два, чотири, п’ять… — встигла полічити Таня.
Зображення напливло, і могутній корпус почав зростати. Камера піднімалася — зображення трохи захвилювало, наче зйомку провадили з вертольота.
— Пошкоджений космічний корабель, — прошепотіла Таня.
— Маєте рацію, колего. Схожий на наш з Хатангової затоки, — тихо підтвердив академік Кропоткін.
На екрані з’явилася деталь хвостової частини ракети. Деформовані стабілізатори нависали над краєм великого кратера, воронкоподібні стінки якого були гладенькі, немов политі розтопленою скломасою.
З репродукторів електронного автомата долинув шепіт:
— Наші дорогі слухачі й глядачі на Торі!
Цього разу академік Балашов не стримався й голосно виявив свій подив:
— Космонавти з Тори?!
Але далі не сказав нічого, бо торійський коментатор промовив:
— Починаю нашу передачу після перерви. Капітан першого космічного корабля Об’єднаних астронавтичних інститутів західної Тори виконав свою історичну місію. Він перший досяг поверхні планети Манома після невдалої спроби астронавта Періти із східної півкулі.
Машина зазнала аварії, але всі члени екіпажу живі. Ви бачите їх під захистком ракети….
Тут нестерпна спека!
Захисні скафандри скинути не можна, бо все навкруги дуже радіоактивне.
Зображення наблизилося. На тіні, що падала од велетенської ракети, вимальовувалося кілька синюватих постатей, які нерухомо лежали на піску.
— Перебування на планеті у перші години дуже важке. П’ятнадцятикратне тяжіння висмоктує сили. Члени екіпажу вкрай виснажені. Поки що ми — безсилі полонені Маноми.
Амортизатори-шасі знищено, стабілізаторами керувати не можна, сопла реактивного двигуна частково деформовано. Будова нашого тіла підвела нас у вирішальну хвилину.
Оператори, розслаблені величезним тяжінням, включили нарешті автоматичне гальмове керування, але кілька сотих хвилини вирішили все. Ракета пролетіла над широченною рікою, проминула узбережжя й упала на піщану рівнину.
Гідравлічні амортизатори поштовху нерівномірно занурились у пісок, деформувались, і наш корабель «Манома ММ» похилився набік, так, як ви це бачите на екранах.
Ми впали на триста кілометрів східніше ріки, що виступила з берегів, і на сто двадцять кілометрів східніше берега моря. Корабель уже не злетить ніколи, але екіпаж повернеться на Тору живий і здоровий. Ракета МП, яка безупинно облітає Маному, шукає зручного місця для посадки. Ми підтримуємо з ними постійний зв’язок. Вони лаштують автоматичне обладнання, яке забезпечить посадку. Ми закінчуємо сьогоднішню передачу. Слухайте нас завтра о цій же годині. Будьте спокійні! Ми повернемося!