Выбрать главу

Захвати баштового крана метрів за сто від корабля складали розділені навпіл бомби. Другий астронавт з’єднував їх. З корпусу ракети виїхали нові візки, тягнучи великі контейнери аеродинамічного контура.

— Вчора розвідувальний вертоліт виявив, що вітчизняний корабель «Манома ММ» зазнав аварії в пісках між двома містами дивовижної архітектури. Рівень і стиль споруд не можна порівняти з архітектурою Тори. Тут застосовують особливі кам’яні плити та утрамбовану глину, На кілька кілометрів у перпендикулярному напрямку до верхньої півкулі Маноми простяглися широкі рівнини з неосяжними квітучими смугами.

На екрані з’явилися зелені поля, парки й сади з багатьма зрошувальними каналами І стрічками шляхів.

Прямокутні будинки із сміливими склепіннями, подекуди — постаті б білих шатах…

Картина напливае… білі постаті підводять угору голови і, наче вражені блискавкою, падають на землю.

— Ми помітили перших мешканців Маноми. Вони кидаються долілинь перед нашим вертольотом. Чому? Не можемо цього збагнути. Вони схожі на нас, тільки значно менші й вужчі я плечах. Але, напевно, мають величезну силу, бо рухаються надзвичайно легко, хоча на них діє тяжіння, яке нас знесилює вкрай.

Камера показала площину навколо ракети. Ліворуч складені ядерні бомби, праворуч — десять візків з навісними кабінами.

— Наша експедиція вирушає двома напрямками. П’ять членів екіпажу — до екватора Маноми, а п’ять — до полюса. Ми розшукуємо місце, на якому можна спорудити посадочну площадку для другої ракети МП, Кожен член: екіпажу має радіопередавач, радіоприймач і, про всяк випадок, ультразвуковий денудатор. Наказ такий: знищувати кожного, хто стане на шляху.

Вчені, що зібралися в аудиторії Академії наук, вражено загомоніли…

Екран невтомно демонстрував далі свідчення про події тих днів,

— Ми проминули сади на околицях і ввійшли в місто. Скільки сягає око — жодної живої істоти. Експедиція спинилася на широкому майдані перед велетенськими паланами, — пояснював репортер.

Лебедєва нахилилася до Олега й прошепотіла:

— Ассірійсько-халдейська культура.

Фасади навколишніх споруд будили пам’ять… Вавілонці були майстрами важкої конструкції склепінь, не дуже відомої і не дуже поширеної в світі. Ось і цей приголомшливо виконаний барельєф, що зображує страшенні муки: короткі, присадкуваті, надзвичайно сильні пропорції статуй з широкими плечима й велетенськими мускулами… Мистецтво підкреслює брутальну силу та безжальну рішучість… Це ассірійсько-халдейські елементи.

«Як свідчать сучасні археологічні розкопки, територію між Євфратом і Тігром — імовірне місце традиційного раю з Ветхого завіту — десь у сороковому столітті до нашої ери заселяли шумери», — міркувала Таня.

Шумери жили в цих краях блізко 3500 року до нашої ери і як народність зникли близько 2000 року.

Халдейський Ур, з якого, як пишеться, Авраам вирушив у свою путь, був шумерською фортецею…

На екрані з’явилася табличка з чіткими рядами коротеньких, у різний спосіб перекреслених жолобків, тоненьких і грубіших, наче хтось бавився, вирізуючи їх ножем у глині.

«Так, — пригадувала далі Таня, — шумери зникли, але їхнє письмо — клинопис — збереглося. Шумери різьбили його на глині дерев’яним або залізним долотом…»

— Ми виходимо із всюдиходів, — почувся голос.

Прозорі ковпаки на куполах машин розсунулися, і звідти незграбно вийшли чотири постаті в скафандрах.

— Ми простуємо до найбільшого палацу. Навколо все ніби вимерло. Але що це?.. Дивіться, як відхиляється велетенська брама і з неї виступають лави маномійців. Перша лава тримає якісь гострокінцеві тичини; маномійці, нахилившись уперед, сунуть проти нас, наче морський прибій! Ось вони зупинились. Один з них виступає наперед з якоюсь зеленою галузкою… і махає нею.

У моєму шоломі лунає: атака!

Голос замовк, і на екрані без будь-якої на це причини сталася страшна драма.

Космонавти відіп’яли од своїх поясів якісь параболічні дзеркальця на колінчастих трубках, що стирчали з гранчастих погонів, і здійняли праві руки назустріч натовпові. Спочатку здавалося, що це вітання… але всі оборонці палацу раптом упали долілиць, наче підтяті.

З брами вибігли нові воїни. Цього разу з наміром уже боротися проти нападників. Торійці підпустили їх ближче, здійняли праві руки. Це означало… смерть!

Ще раз висипали оборонці проти «всемогутніх», і знову всі загинули.