Чотири немилосердні завойовники планети Манома лишилися стояти з піднятими вгору правицями…
Капітан Орлов помітив, що секретар ISC знову крутить гудзика…
— На сьогодні досить! — наказав нам штурман. — Замкнути всюдиходи й увімкнути електричний струм! Повертаймося до ракети заряджати денудатори!..
Це був сигнал для мене, щоб я опустився з вертольотом і взяв усіх на борт. Ми злетіли над містом і в далечині побачили гірський кряж. Штурман спрямував вертоліт у тому напрямку, — знову залунали слова коментатора-торійця.
Під літаком бігла горбиста місцевість з кошлатими кронами листяних дерев. Територія поступово здіймалася. Незабаром унизу розкинувся рівний трав’янистий килим. Літак закружляв над плоскогір’ям.
— Як бачите, тут знайдено чудове місце для спорудження посадочної та стартової площадки для нашої рятувальної ракети. Потім ми повернулися на місце нашої Аварії. Друга половина екіпажу, під командуванням капітана корабля ММ, повернулася до ракети з іншого міста з такими ж наслідками. Ми умертвили приблизно п'ятсот маномійців. Капітан вирішив, що на другий день весь екіпаж вирушить до знайденого плоскогір’я споруджувати допоміжний ракетодром.
Голос замовк, і екран на якусь мить погас.
Олег нахилився до Тані:
— Знавіснілі космічні колонізатори! Ось так, без причини, без спроби мирно порозумітися з населенням знищили тисячі життів. Бо що ж могли зробити бідолашні списники…
Екран знову засвітився.
На плоскогір’ї механізми, схожі на жуків, утрамбовували трав’янисту територію. Біля підніжжя гір працювали космонавти з ультразвуковими денудаторами. Вони різали скелю на плити, а гусеничні крани перевозили ці плити на підготовлений майданчик. Фундамент ракетодрому ріс, наче кахляна підлога під руками вправного муляра.
Кілька членів екіпажу скинули важкі скафандри.
— Наш біохімік дозволив працювати без скафандрів, — пояснив коментатор, — бо склад повітря такий самий, як і Торі. Тиск на цій височині не загрожує життю. Робота піде тепер жвавіше. З ракети МП повідомили, що там закінчили підготовчу роботу і на світанку зроблять посадку. Сигнали наших радіолокаторів чути добре. Посадка не буде проблемою. Зверніть увагу, в якому нечуваному темпі росте стартова площадка. Кожен член екіпажу прагне якнайшвидше опинитися на ракеті. Помалу сутеніє. Незабаром ми покладемо останню плиту. Весь екіпаж втомився.
Оператор показав змарнілі обличчя стомлених членів екіпажу. Спіткаючись, вони брели до спільного намету з сріблястої прогумованої тканини, який стояв край кам’яної площадки. За наметом на гусеничному візку безперестанно оберталася антена, а над нею, в протилежному напрямку, — чотири металевих диски.
— Мені наказали патрулювати з вертольотом на трасі плоскогір’я — місто. Нескінченні потоки білих постатей залишають місто. Ха-ха, вони мали добру науку! Більшість прямують до міста, яке розташоване ближче до екватора, і тільки дехто поспішає напрямком до полюса. Наше плоскогір’я поза небезпекою. На шляху, що веде до гір, нема й знаку живої істоти. Вночі я патрулюватиму над сплячим екіпажем і різноколірними світловими променями з рефлекторів вертольота відганятиму маномійців од плоскогір’я, — долинули слова репортера, і зображення зникло.
Олег глянув на Таню. Але роздивитися її обличчя не міг. Аудиторію заливала напівтемрява, і тільки в слабкому відблиску екрана вимальовувались постаті у першому ряду.
— Поздоровляю, Танечко. Це — розв’язання баалбецької проблеми. Професор Агаров — видатний учений, — сказав тихо молодий біолог.
У відповідь Таня вдячно потисла йому руку.
— Жителі Тори! Жителі Тори! — тишу аудиторії порушили остережні слова коментатора. — Сталася жахлива річ!
На екрані з’явився намет… й біля нього на землі — нерухомі постаті. В грудях кожного астронавта стирчав тонкий довгий спис!.. Усіх торійців пришпилили до землі, наче жуків у ентомологічній колекції.
— Екіпаж мертвий. Я один лишився живий… бо патрулював на вертольоті. Під покровом ночі убогі маномійці підповзли до намету. Вони не злякалися моїх вогненних конусів. Чому капітан не дав іншого наказу? Він сподівався, мабуть, що істоти цієї планети налякані подіями на майдані перед палацом і нашою страшною всемогутністю. Ми повинні помститися за смерть наших… повинні помститися!
Високо в небі виникла сірувата паличка, схожа на бацилу туберкульозу під мікроскопом. Вона безупинно зростала. З її спідньої частини шугали синюваті смути. Незабаром гігантський корпус велетенського космічного корабля спустився на середину кам’яної площадки. Висунені колінчасті амортизатори за своєю грандіозністю скидалися на опорні арки Ейфелевої башти. Ракета м’яко сіла.