Шофер тактовно зазирнув у дзеркальце над вітровим склом. Сивина свідчила, що він пережив уже багато бурхливих і спокійних весен. У своїй автомашині він спостерігав уривки з тисяч життів. Але щастя, яке він побачив на обличчях оцих пасажирів, було незвичайне.
Тихе, мрійливе щастя…
Так, тихе, і саме тому незвичайне й виняткове.
Таня схилила чорняву кучеряву голову Олегові на плече. Обом уявлялося прекрасне, яскраве життя.
Літній шофер пригладив вказівним пальцем сиві вуса, насунув на лоба кашкет і вже навіть поглядом не порушував мрійливу симфонію почуттів.
Машина зупинилася біля Внуковського аеродрому. Олег ніжно погладив дівчину по голові й прошепотів:
— Танечко, приїхали.
Вона стрепенулась, рум’янець залляв її засмаглі щоки й надав їм кольору бронзи.
— Шкода. Це була найчудовіша поїздка…
У величезній чекальні було море людей. Олег здав багаж. Потім купив собі кілька газет і ілюстрований журнал для Тані.
Чекали недовго.
Стюардеса відчинила двері й почала викликати пасажирів, які поступово переходили на бетоновану площадку, Люди по одному здіймалися сходами до літака. Невдовзі двері зачинились, на табло спалахнули літери «Не палити. Припнутися ременями», і ось уже загули потужні мотори.
Райдужні лопаті пропелера запрацювали на повний хід, сріблястий корпус залізного птаха задрижав, і «Стріла Півночі» рушила до стартової доріжки.
Незабаром величний лайнер ковзнув у повітряний океан і почав швидко набирати висоту. Земля губилась у густій імлі, круглі ілюмінатори зросило молочними краплинами хмар. Потім засяяло сонце, під літаком розстелилося неосяжне ватяне покривало.
Небесна баня світила бірюзою. Всюди панував спокій і мир. Олег вийняв з кишені журнали й поклав їх на столик перед Танею.
— Страшно, — раптом вихопилось із тремтливих вуст молодого геолога.
— Що сталося? — занепокоєно спитав Олег.
— Поглянь на заголовок!
— «Атомний гриб над Сахарою»!
Олег схопив газету, розгорнув її й напівголосно прочитав:
— «У суботу о сьомій нуль-нуль за середньоєвропейським часом здійснено, всупереч наполегливим протестам прогресивного людства всього світу, вибух атомної бомби в Сахарі на південний захід од Регана. Вибухова речовина — плутоній. За неофіційними даними, бомба така ж завбільшки, як і перша, котру скинули на Хіросіму.
Відомі ліванські громадські діячі вимагають од свого уряду негайно розірвати дипломатичні зв’язки, всі угоди та контракти з Францією, а також вислати всіх французів з Лівану».
Таня нетерпляче взяла газету й читала далі;
— «Нечувана провокація проти миру. Радіоактивна хмара суне у напрямку Єгипту та Індії. На знак протесту проти атомного вибуху марокканського повноважного посла відкликано з Парижа. Спалах обурення росте в арабських країнах та Африці. Хвиля протесту здіймається проти порушників миру.
Ім’ям усіх миролюбних народів запитуємо: хто стоїть за нечуваною провокацією проти людства, хто каламутить воду мирного співіснування народів?
Кілька родин крупного капіталу.
Поміж західнонімецьким хімічним концерном Дегуса та фірмою «Сан-Гобіан» у Парижі укладено угоду про спільне виробництво літію-6, який є важливою сировиною для певного типу водневої бомби. Для використання таємного патенту концерн Дегуса та підприємство «Ательє Парсьйо» створили акціонерне товариство «Євротоп», До тісного співробітництва з атомним центром «Секлей» залучено і концерн АЄГ…»
Таня, не дочитавши, вражено похитала головою.
І знову поблизу Лівійської пустелі. Коли ж, нарешті, вони припинять ці безглузді операції для підтримки власного престижу?.. Адже… адже це нехтування всіма людськими правами.
Олег намагався заспокоїти глибоко схвильовану подругу.
— Так, Танечко, ти маєш рацію. Ганський міністр влучно підмітив: «Почався занепад великої держави, і цей занепад буде тривалий».
Таня безтямно хитала головою.
— Доки ще атомна смерть витатиме над головами мільйонів людей? Невже сотні тисяч нещасних жертв Хіросіми та Нагасакі — недостатнє звинувачення проти кількох ворогів гуманізму? Ах, Олегу, Олегу, як гарно нам серед цього спокою і як жахливо почувають себе люди, до яких простягає немилосердні щупальця радіоактивна смерть…
Сяючу мозаїку, яку витворили недавні хвилини безхмарного щастя, підхопив вир жалю, струснув і розбив… Свідомість застогнала під раптовим ударом, і смертоносний гриб розірвав її рожеву перспективу…