Раптом, зовсім несподівано, приголомшливо й незрозуміло наша красуня Тора засяяла так сліпучо, наче перетворилася на нове Родо. Її контур дивно затремтів. Перітелла зойкнула і знепритомніла.
До смерті лишиться в моїй пам’яті і в моїх очах страхітлива картина, що виникла по тому. Диск Тори розлетівся на міріади блискотливих уламків, які, наче іскри гігантського фонтана, сипонули у міжзоряну темряву. Вони летіли в одному напрямку, начебто невидима сила розбила Тору й покотила її осколки по чорному оксамиту космічного безмір’я.
Я підскочив до Перітелли й почав приводити її до пам’яті.
— Що сталося? — зітхнула вона за хвилину.
— Не знаю, люба, але гадаю — найжахливіше. Мені здалося, ніби Тора спалахнула, мов зірка, яка щойно народжується, і вмить згасла, перетворившись на мерехтливий рій діамантових уламків.
— Той жахливий спалах я теж бачила, а потім мої нерви не витримали. Остердалова супербомба гнітила мій мозок. Сповнене жаху передчуття палило мене… і це передчуття справдилося, — Перітелла втомлено підвелась і підійшла до телескопа.
Я теж притулив очі до окуляра.
— Так от, мій капітане, Тора не існує!.. Ти бачиш силу-силенну розкиданих каменів, які, наче рій світлячків, мчать у недозірну далечінь всесвітньої темряви. Лише відбите проміння нашого Рода позначає їхній безконечний путь після жахливої катастрофи, — безнадійно мовила змучена Перітелла».
Закінчився переклад сторінки.
Всіх присутніх охопило невимовне почуття. Академік Балашов торкнувся правицею Кропоткіна, який сидів поруч, і стіни аудиторії тихо відлунили його слова.
— Таємницю астероїдів відкрито!
Кропоткін натис кнопку. В приміщенні спалахнуло світло. Професор Яшкевич підвівся, ступив кілька кроків перед першим рядом крісел і пристав до думки Балашова.
— Так! Таємниця астероїдів нам уже відома. Простір між Марсом і Юпітером сповнюють сотні тисяч надгробних каменів цивілізації, яку знищило безмежне шаленство кліки Остердалових хазяїв. Вони зловживали таємничою енергією атомного ядра. І ця енергія вийшла з-під контролю честолюбців і властолюбців. Вони створили ядерну супербомбу! І це означало кінець
десятої планети Сонця! А що тепер, куди мчить стрімголов західне суспільство нашої планети?! — Яшкевич на мить замовк, потім вийняв з внутрішньої кишені піджака ранковий номер «Известий», перебіг очима стовпці й голосно промовив:
— Пробачте, дорогі гості, але зараз ви почуєте коротке повідомлення західних журналістів. Війна — це бізнес Америки, пише американський генерал Голрідж у журналі «Ньюс». Концерн убивств став основним американським підприємством. «Коли хочеш миру— готуйся до війни», — говорили в древньому Римі. Сьогочасні підпалювачі війни куди відвертіші. Вони говорять: «Коли хочеш війни — готуйся до війни!» Скільки разів уже американський конгрес схвалював бюджет озброєння? За недавно схваленим бюджетом в Америці на розквіт концерну вбивств щодня витрачають сімдесят два мільйони доларів, тобто п’ятдесят тисяч доларів щохвилини. Постає питання: хто повірить у миролюбні запевнення панівних кіл Америки? Це не пропаганда. Це дійсність, про яку публічно пишуть в Америці.
Яшкевич згорнув газету. Але тут, на загальний подив, підвівся старенький Макдональд і схвильованим голосом несподівано заявив:
— Західна півкуля стоїть на краю прірви, страхітливість якої так правильно описав нам Періта. Але ви сильніші, ніж були колись східні торійці! Ви невтомно боретеся за мир в усьому світі й не допустите, щоб Земля перетворилася на другий рій астероїдів. Не дозвольте розпорошити культуру людського генія по холодному простору всесвіту. Не дозвольте, щоб мільйони людей умирали в страшній спеці атомних вибухів. Прогресивне людство всієї земної кулі під вашим проводом припинить воєнне шаленство… воно повинно відвернути катастрофу!
Слова вченого лунали, як присяга, котру привітав ураган оплесків. Лише Франк Вільман, нахилившись, поправляв собі черевик.
Поволі лампочки згасали, і електронний автомат почав відтворювати на екрані переклад далі:
«Трагедія квітучої Тори нас не зломила! Ми лишились єдиними свідками зльоту генія мислячої Істоти і його страхітливого падіння. Ми спробуємо сісти на Бонгаво и лишити там свідчення про страшну долю нашого суспільства…
Нам це не пощастило!
Атмосфера Бонгаве була насичена радіоактивним випромінюванням. Буйні вітри гнали гігантські хмари червоного піску й попелу, і скільки сягало око — пустеля, пустеля, сама пустеля!