Якийсь час після закінчення цієї оповідки ми сиділи безмовно, нарешті Шерлок перезирнувся зі своїм братом.
— Є ідеї? — спитав він. Майкрофт узяв примірник газети, що лежав на столі.
«Будь-хто, хто надасть інформацію про перебування грецького джентльмена Пола Кретідіса, котрий приїхав із Афін і не знає англійської, отримає нагороду за свою працю. Таку саму нагороду отримає й той, хто повідомить інформацію про грецьку леді, ім’я котрої Софія. Г. 2473».
— Це було надруковано в усіх денних газетах. Відповіді ще не було.
— Питали в грецькому посольстві?
— Намагалися, але там нічого не знають.
— Треба телеграфувати начальнику афінської поліції.
— Шерлок успадковував усю енергійність нашого роду, — зауважив Майкрофт, обертаючись до мене. — Берись за цю справу особисто й повідом мені, коли щось дізнаєшся.
— Звичайно, — відповів мій приятель і піднявся з крісла. — Я про все поінформую тебе та містера Меласа також. А вам тим часом раджу, — сказав він, звертаючись до останнього, — триматися насторожі. Прочитавши це оголошення, вони здогадаються, що ви їх видали.
Повертаючись додому, Голмс зупинився біля телеграфа й послав кілька телеграм.
Ми дійшли, нарешті, до Бейкер-стрит. Голмс першим піднявся на сходи, відчинив двері нашої кімнати та сторопіло застиг. Зазирнувши через його плече, я здивувався не менше за Шерлока. У кріслі сидів брат його Майкрофт і курив.
— Заходь, Шерлоку! Заходьте, сер! — закликав він, усміхаючись при вигляді наших перекошених облич. — Ти не чекав такої енергійності від мене, Шерлоку? Ця справа дуже мене зацікавила.
— Як ти сюди потрапив?
— Приїхав у кабріолеті.
— Маєш новини?
— Відповідь на оголошення.
— Ага!
— Еге ж: я отримав її за кілька хвилин після того, як ви пішли.
— Є щось цікаве?
Майкрофт Голмс показав аркуш паперу.
— Ось вона, — сказав він, — написано пером на найкращому папері чоловіком середнього віку зі слабким здоров’ям:
«Сер, у відповідь на ваше оголошення від сьогоднішнього числа поспішаю повідомити, що я дуже добре знаю молоду леді, про яку йдеться. Раджу навідати мене, і ви почуєте подробиці її сумної історії. Вона живе зараз у Міртлзі, у Бекінгемі. Щиро ваш, Дж. Девенпорт».
— Він пише з Ловер-Брікстон, — зауважив Майкрофт Голмс. — Як гадаєш, Шерлоку, може, з’їздити нам зараз туди, щоб дізнатися подробиці?
— Життя брата, любий Майкрофте, набагато важливіше за історію його сестри. Нам краще податися до Скотленд-Ярду, до інспектора Ґреґсона й прихопити його із собою до Бекінгема. Ми знаємо, що людину засудили до смерті, тому кожна година для нього важлива.
— Прихопимо й Меласа по дорозі, — запропонував я. — Нам може знадобитися перекладач.
— Чудово! — сказав Шерлок Голмс. — Пошліть служку за кебом, і зараз же вирушаємо в дорогу.
Детектив відсунув шухляду письмового столу, і я побачив, як він хапнув звідти револьвер і запхав його собі до кишені.
— Атож, — сказав він, відповідаючи на мій погляд, — з усього почутого нами я роблю висновок, що наша пригода дуже небезпечна.
Уже майже зовсім стемніло, коли ми приїхали в Пел-Мел і зупинилися біля дверей помешкання Меласа. Нам повідомили, що до нього приходив якийсь джентльмен, і він із ним поїхав.
— Не знаєте куди? — спитав Майкрофт Голмс.
— Не знаю, сер, — розвела руками жінка, котра відчинила нам двері. — Знаю лише, що він поїхав із цим джентльменом в екіпажі.
— А цей джентльмен не називався?
— Ні, сер!
— Це був високий вродливий смаглявий юнак?
— О, ні, сер! Він зовсім невисокий, сухоребрий, в окулярах, такий смішний, весь час сміявся, поки говорив.
— Мусимо поквапитися, — перебив її Шерлок Голмс.
— Справа стає серйознішою, — зауважив він дорогою до Скотленд-Ярду. — Ці люди знову схопили Меласа. Тієї ночі вони добре переконалися, що цей чоловік не вирізняється громадянською мужністю. Негідник залякав його відразу ж, як тільки з’явився до нього. Їм, без сумніву, знову потрібні його послуги, скориставшись якими вони, мабуть, захочуть покарати його за те, що вважають зрадою з його боку.
Ми вирішили їхати до Бекінгема потягом, розраховуючи таким чином потрапити туди швидше, ніж каретою. У Скотленд-Ярді нам довелося, однак, прочекати цілу годину, поки звільнився інспектор Ґреґсон, і виконали приписані законом формальності, які давали нам право увійти в будинок. Була за чверть десята, коли ми приїхали до Лондонського мосту, й о пів на четверту, коли вийшли на платформу в Бекінгемі. Проїхавши півмилі, ми зупинилися в Міртлзі. Це був великий похмурий будинок, що стояв осторонь від великої дороги, оточений зусібіч садом. Ми вийшли з кеба й усі разом вирушили до будинку.