— У вікнах темно, — зауважив інспектор. — У будинку наче нікого немає.
— Пташки вилетіли й залишили гніздо порожнім, — резюмував Голмс.
— Чому так гадаєте?
— Важко навантажений поклажею екіпаж проїхав тут годину тому.
Інспектор засміявся.
— При світлі ліхтаря я бачу сліди коліс, але звідки ви взяли, що був вантаж?
— Ви, можливо, помітили, що ті самі сліди коліс тягнуться й іншим шляхом. Там, де вони заходять за межі дороги, — набагато глибші. На підставі цього можемо сказати, що екіпаж був добряче навантажений.
— Ви трохи випередили мене, — сказав інспектор і стенув плечима. — Не думаю, що легко буде відчинити ці двері. Спробуємо, чи не почує нас хтось.
Він голосно загримав, потім подзвонив, але без жодного успіху. Голмс кудись пішов, але скоро повернувся.
— Я відчинив вікно, — повідомив він.
— Дякувати Богу, що ви з нами, а не проти нас, містере Голмс, — зронив інспектор, помітивши незвичний спосіб, за допомогою якого мій приятель відігнув раму вікна. — Що ж, за таких обставин можемо увійти й без запрошення.
Один за одним ми залізли у вікно й опинилися у великій кімнаті, тій самій, вочевидь, де раніше побував Мелас. Інспектор засвітив ліхтар, при світлі якого ми побачили двоє дверей, фіранки, лампу та колекцію японської зброї — все, як розповідав Мелас. На столі стояли дві склянки, порожня пляшка з-під віскі та залишки обіду.
— Що це? — раптом спитав Голмс.
Ми зупинилися й прислухалися. Згори до нас долинув тихий протяжний звук. Голмс кинувся до дверей і вийшов у передпокій. Згори знову почувся той самий звук. Він кинувся на сходи, по його п’ятах — інспектор і я, а за нами й Майкрофт Голмс, котрий біг настільки шпарко, наскільки дозволяла йому його статура.
На горішньому майданчику ми побачили троє дверей. Зловісні звуки чулися з-за середніх. Вони то стишувалися до глухого зітхання й завмирали на хвильку, то посилювалися до пронизливого верещання. Двері були замкнені, але ключ стирчав у замку. Голмс відімкнув двері та кинувся до кімнати, але тієї самої миті вибіг назад, тримаючись рукою за горлянку.
— Чадний газ! — вигукнув він. — Стривайте. Незабаром він розвіється.
Ми зазирнули в двері й побачили, що кімната освітлена тьмяним блакитним полум’ям, що мерехтить на маленькій мідній тринозі, навколо якої на підлозі виднілося синювато-червоне кружальце світла. Інші частини покою перебували в тіні, але ми все ж змогли розгледіти дві людські постаті, які лежали, скорчившись біля самої стіни. З дверей пробивалися задушливі, отруйні випари, від яких ми задихалися та кашляли. Голмс піднявся сходами, аби подихати чистим повітрям, а потім, швидко пробігши крізь кімнату, відчинив вікно та викинув у сад розпечену триногу.
— За хвилину зможемо увійти, — прохрипів він. — Де свічка? Сумніваюся, щоб можна було запалити сірник у такій атмосфері. Посвітіть нам біля дверей, а ми з Майкрофтом витягнемо їх звідти. Гайда!
Ми підійшли до отруєних і витягли їх на майданчик. Обоє були непритомні, з посинілими губами, розпухлими обличчями та очима, налитими кров’ю. Їхні обличчя були настільки спотворені, що лише завдяки міцній, кремезній конституції та чорній бороді ми впізнали в одному з них нашого грецького перекладача, котрий кілька годин тому попрощався з нами в клубі «Діоґен». Мелас був іще живий і за годину за допомогою аміаку та віскі мені вдалося привести його до тями. Коли він розплющив очі, я відчув повне задоволення, усвідомлюючи, що моя рука висмикнула його з того світу.
Його розповідь була дуже проста й цілком збігалася з нашими припущеннями. Відвідувач, котрий приїжджав за ним, увійшовши до кімнати, вийняв револьвер із рукава й так налякав його загрозою негайної та неминучої смерті, що довелося скоритися. Розбійник-реготун справив таке приголомшливе враження на нещасного лінгвіста, що він зблід, і під час розповіді його руки ще й досі тремтіли. Жертву швидко доправили до Бекінгема, де знову запропонували виконувати обов’язки перекладача. Ця зустріч була набагато драматичнішою, ніж попередня, — обидва англійці погрожували своєму полоненому негайною смертю, якщо він не виконає їхні вимоги. Зрозумівши, що він здатен на опір і не зважає на їхні погрози, вони відвели його назад у місце його ув’язнення, а потім повернулися й почали дорікати Меласу за зраду, про яку вони здогадалися, прочитавши в газетах оголошення, після чого вдарили його палицею по голові. Відтоді грек нічого не пам’ятає до тієї миті, коли побачив нас біля себе.