Характер у полковника Берклі був вельми своєрідний. Зазвичай веселий і товариський, цей старий воїн часом ставав запальним і злопам’ятним. Однак ця риса його характеру, мабуть, ніколи не проявлялася щодо дружини. Майора Мерфі й інших трьох офіцерів із п’яти, з котрими я спілкувався, вражав пригнічений стан, що часом охоплював полковника. Як заявив майор, під час галасливої та веселої бесіди за столом часто ніби чиясь невидима рука раптово стирала посмішку з його губ. Коли на полковника находило, він багато днів перебував у поганому настрої. Була в його характері ще одна дивина, яку помітили товариші-офіцери, — він боявся залишатися сам, особливо в темряві. Ця дитяча риса в чоловіка, котру, без сумніву, був наділений мужністю, викликáла чутки та розмаїті версії.
Перший батальйон полку «Роял Манстерз» уже кілька років квартирував в Олдершоті. Одружені офіцери жили за межами казарм, а полковник весь цей час займав віллу «Лечайн», розташовану приблизно за півмилі від Північного табору. Будинок стоїть у глибині саду, але його західний бік — усього ярдів за тридцять від дороги. Слуги в будинку — кучер, покоївка та кухарка. Лише вони та їхні господарі жили в «Лечайні». Дітей Берклі не мав, а гості приїздили нечасто.
А тепер розповім про події, які сталися в «Лечайні» цього понеділка між дев’ятою та десятою годинами вечора.
Місіс Берклі, як виявилося, належала до римо-католицької церкви і брала помітну участь у діяльності доброчинного товариства Святого Ґеорґа, заснованого при храмі на Вот-стрит, де збирали та роздавали бідноті вживаний одяг. Збори товариства були призначені того дня на восьму годину вечора, і місіс Берклі швидко пообідала, аби не спізнитися. Коли виходила з оселі, то, за словами кучера, перекинулася з чоловіком кількома зовсім буденними словами й пообіцяла скоро прийти. Потім вона зайшла за міс Моррісон, юнкою, котра жила в сусідній віллі, і вони разом подалися на збори, що тривали сорок хвилин. О чверть на десяту місіс Берклі повернулася додому, розійшовшись із міс Моррісон біля дверей оселі, в якій та жила.
Вітальня вілли «Лечайн» виходить вікнами на дорогу, і її великі скляні двері відчиняються на газон, який має вшир тридцять ярдів і відокремлений від дороги невисокою залізною огорожею на кам’яному фундаменті. Повернувшись, місіс Берклі пішла саме в цю кімнату. Фіранки не були опущені, адже в ній рідко сидять вечорами, але жінка сама засвітила лампу, а потім зателефонувала та попросила покоївку Джейн Стюарт принести їй горнятко чаю, що було зовсім незвично для неї. Полковник був у їдальні. Почувши, що дружина повернулася, він зайшов до неї. Кучер бачив, як господар, оминувши хол, увійшов до кімнати. Більше його живим не бачили.
Хвилин за десять чай був готовий, і покоївка понесла його до вітальні. Підійшовши до дверей, вона з подивом почула розгнівані голоси господарів. Покоївка постукала, але ніхто не відгукнувся. Тоді вона натиснула на клямку, однак двері виявилися замкненими зсередини. Покоївка, певна річ, побігла за куховаркою. Обидві жінки закликали кучера, піднялися в хол і прислухалися. Сварка тривала. За дверима, як свідчать усі троє, лунали лише два голоси — Берклі та його дружини. Берклі промовляв тихо й уривчасто, тож нічого не можна було розібрати. Господиня ж дуже гнівалася, і, коли посилювала голос, її було добре чути. «Ви боягуз! — повторювала вона раз за разом. — І що тепер робити? Поверніть мені моє життя. Я не можу більше дихати з вами одним повітрям! Ви страхопуд!» Раптом почувся страшний зойк, це кричав господар, потім гуркіт і, нарешті, несамовитий лемент господині. Упевнений, що трапилася біда, кучер кинувся до дверей, за якими не вщухали ридання, і спробував їх вибити. Двері не піддавалася. Служниці від страху зовсім уже втратили голову, і допомоги від них сподіватися було годі. Кучер раптом збагнув, що у вітальні є другі двері, що виходять у сад. Він кинувся з будинку. Двері були привідчинені — звична річ літньої пори — і кучер в одну мить опинився в кімнаті. На канапі лежала непритомна місіс Берклі, а поруч із задертими на крісло ногами та головою в калюжі крові на підлозі біля решітки каміна розпростерлося тіло господаря. Нещасний полковник був мертвий.