— Саме з цією метою я й подав це оголошення. Якщо вам обом не буде важко десь годині о восьмій вирушити з нами на Колфілд-Ґарденс, то ми наблизимося до вирішення нашої проблеми.
Однією з чудових рис Шерлока Голмса була його здатність давати відпочинок голові та переходити на легковажніші теми, коли він відчував, що не може продовжувати роботу з користю для справи. І весь той незабутній день він цілком присвятив задуманій ним монографії «Поліфонічні мотети Лассуса». Я не мав такого щасливого вміння позбуватися зайвих думок, і день здавався мені нескінченним. Величезне державне значення результатів нашого розслідування, напружене очікування у вищих урядових сферах, майбутній небезпечний експеримент — все сприяло моєму нервовому напруженню. Тому я відчув полегшення, коли після легкого обіду ми нарешті подалися на Колфілд-Ґарденс. Лестрейд і Майкрофт, як ми й домовилися, зустріли нас біля станції Ґлостер-роуд. Підвальні двері будинку, де жив Оберштайн, залишалися відімкненими з минулої ночі, але оскільки Майкрофт Голмс навідріз відмовився лізти через огорожу, мені довелося піти вперед та відчинити вхідні двері. На дев’яту годину ми всі четверо вже сиділи в кабінеті, терпляче чекаючи на потрібну нам особу.
Минула година, ще одна. Коли вдарило одинадцяту, бій годинника на церковній вежі пролунав для нас, як похоронний дзвін для наших надій. Лестрейд і Майкрофт совалися на кріслах і щомиті зиркали на годинник. Шерлок Голмс сидів спокійно, напівзаплющивши повіки, але внутрішньо насторожі. Раптом він звів голову.
— Іде, — промовив він.
Хтось обережно пройшов повз двері. Кроки віддалилися та знову наблизилися. Почулося човгання ніг, і двічі гримнув дверний молоток. Голмс піднявся й подав нам знак залишатися на місці. Газовий ріжок у холі майже не давав світла. Голмс відчинив вхідні двері і, коли темна постать ковзнула всередину, замкнув двері на ключа.
— Прошу сюди, — почули ми його голос, і наступної миті той, на кого ми чекали, постав перед нами.
Голмс ішов за ним по п’ятах, і, коли гість із вигуком здивування та тривоги відскочив назад, мій приятель схопив його за комір і штовхнув назад до кімнати. Поки наш бранець знову повернув собі рівновагу, двері в кімнату вже були замкнені, і Голмс стояв до них спиною. Незнайомець злякано роззирався кімнатою, похитнувся й втратив свідомість. При падінні крислатий капелюх звалився з його голови, шалик, що затуляв обличчя, сповз, і ми побачили довгу біляву борідку та м’які, витончені риси обличчя полковника Валентайна Волтера.
Голмс від подиву аж присвиснув.
— Ватсоне, — сказав він, — цього разу можете написати в своїй оповідці, що я повний віслюк. Це зовсім не та птаха, на яку я розставляв сильце.
— Хто це? — зацікавлено спитав Майкрофт.
— Молодший брат покійного сера Джеймса Волтера, глави департаменту субмарин. Так-так, тепер бачу, як лягли карти. Полковник приходить до тями. Допит цього джентльмена прошу надати мені.
Ми поклали нерухоме тіло на канапу. Аж ось наш бранець опритомнів, озирнувся — його обличчя виявляло жах. Він помацав рукою чоло, немов не вірячи власним очам.
— Що це означає? — промовив він. — Я прийшов до містера Оберштайна.
— Усе викрилося, полковнику Волтер, — заявив Голмс. — Як міг англійський дворянин учинити таку річ, у моїй свідомості аж ніяк не вкладається. Але ми знаємо все про ваше листування та взаємини з Оберштайном. А також і про обставини, пов’язані з убивством Кедоґена Веста. Однак певні подробиці зможемо дізнатися лише від вас. Раджу хоча б трохи полегшити свою провину щирим зізнанням.
Полковник зі стогоном опустив голову на груди й затулив обличчя руками. Ми чекали, але він мовчав.
— Можу вас запевнити, що основні факти нам зрозумілі, — зауважив Голмс. — Ми знаємо, що у вас виникли серйозні фінансові проблеми, що ви виготовили зліпки з ключів, які мав ваш брат, і листувалися з Оберштайном, котрий відповідав на ваші листи в розділі оголошень «Дейлі телеграф». Ми знаємо також, що того туманного вечора понеділка ви проникли в приміщення, де стояв сейф, і Кедоґен Вест вас вистежив, вочевидь, він мав вагомі підстави підозрювати вас. Він став свідком викрадення креслень, але не наважився здійняти тривогу, можливо, припускаючи, що ви дістаєте документи за дорученням брата. Забувши про особисті справи, Кедоґен Вест, як справжній патріот, переслідував вас, прихований туманом, аж до цього будинку. Тут він до вас підійшов, і ви, полковнику Волтер, до державної зради додали ще один, жахливіший злочин — убивство.