Коли я врешті-решт повернувся до тіла, то побачив, що навколо нього зібралася група випадкових перехожих. Тут перебував, певна річ, і Стекгерст, а також Єн Мердок у супроводі сільського констебля Андерсона — товстуна з рудими вусами, низькорослої сассекської породи, наділеного прагматичним здоровим глуздом під неповороткою, похмурою зовнішністю. Він вислухав нас, записав свідчення, а потім відкликав мене набік.
— Я був би вам вдячний за пораду, містере Голмс. Самому мені з цією складною справою не впоратися, а якщо я щось наплутаю, то отримаю на горіхи від Льюїса.
Я порадив йому, по-перше, послати за своїм безпосереднім начальником, по-друге, до прибуття начальства не переносити ні тіла, ні речей і, за можливості, не топтатися біля трупа, щоб не плутати слідів. За той час я обшукав кишені мерця. Знайшов у них хусточку, складаний ніж і маленький гаманець. Звідти вислизнув аркуш паперу, який я розгорнув і вручив констеблеві. На папірці недбалим жіночим почерком було написано: «Не турбуйся, чекай на мене. Моді». Судячи з усього, це була любовна записка, але в ній не вказувалися ні час, ні місце побачення. Констебль уклав записку назад у гаманець і разом із іншими речами засунув у кишеню макінтоша. Потім, оскільки жодних нових доказів не знайшлося, я пішов додому снідати, перед тим порадивши ретельно обстежити підніжжя скель.
Десь за дві години до мене прийшов Стекгерст і повідомив, що тіло перенесли до школи, де проводитимуться слідчі дії. Він поінформував мене про кілька дуже важливих і примітних фактів. Як я й очікував, у печерах під кручею нічого не знайшли, але Стекгерст переглянув папери в столі Мак-Ферсона й виявив серед них кілька листів, які свідчили про взаємну прихильність між покійником і якоюсь міс Мод Беллемі з Фелворта. Таким чином з’ясувалося, хто писав записку, знайдену в кишені Мак-Ферсона.
— Листи в поліції, — пояснив Стекгерст, — я не зміг їх принести. Вони, без сумніву, свідчать про серйозний роман. Але я не бачу підстав пов’язувати ці стосунки зі страшною подією, якщо не брати до уваги того, що леді призначила йому побачення.
— Навряд чи побачення було б призначене на березі, де всі зазвичай купаються, — зауважив я.
— Атож, це чиста випадковість, що Мак-Ферсона не супроводжували кілька учнів.
— Справді випадковість?
— Їх затримав Єн Мердок, — зазначив Стекгерст. — Він наполіг на проведенні занять із алгебри ще до сніданку. Бідний чоловік, він страшенно пригнічений тим, що сталося!
— Однак, наскільки я знаю, друзями вони не були.
— Авжеж, спочатку, але ось уже рік або навіть більше, як Мердок зійшовся з Мак-Ферсоном, наскільки він взагалі тільки здатен із кимось приятелювати. Він не дуже товариський за натурою.
— Я так і думав. Пригадую вашу розповідь про те, як він повівся з песиком покійного.
— Ну, це вже стара справа.
— Але такий вчинок, можливо, міг накликати мстиві почуття.
— Ні-ні, я впевнений у їхній щирій дружбі.
— Ну, що ж, тоді перейдімо до дівчини. Ви її знали?
— Її знають усі. Вона дуже гарна, справжня красуня, Голмсе, кожен це підтвердить. Я знав, що вона подобається Мак-Ферсону, але не припускав, що справа зайшла аж так далеко, як це випливає з листів.
— Хто ж вона?
— Донька старого Тома Беллемі, власника всіх прогулянкових човнів і купалень у Фелворті. Він почав простим рибалкою, а тепер доробився до статків. У справі йому допомагає його син Вільям.
— Чи не сходити б нам до Фелворта зустрітися з ними?
— А причина?
— О, її легко знайти. Не міг же врешті-решт наш нещасний приятель накласти на себе руки, вдавшись до такого страшного способу самогубства! Адже батіг, яким його шмагали, мав перебувати в чиїйсь руці, якщо припустити, що вбивство скоїли за допомогою батога. Коло знайомих Мак-Ферсона в цьому малолюдному місці, звісно, вузьке. Тож займімося всіма його знайомими, і, досконально вивчивши їх, можливо, намацаємо мотив злочину, а це своєю чергою допоможе нам виявити злочинця.
Що б могло стати для нас приємнішим за прогулянку схилами, порослими запашним чебрецем, якби ми не були настільки приголомшені страшною трагедією, що сталася на наших очах! Селище Фелворт розляглося в невеликій западині, що півколом оперізує бухту. За рядом старих хатинок під горою було збудовано кілька сучасних будинків. До одного з них і повів мене Стекгерст.