— Та ніби ні.
— Однак абсолютно очевидно, що рубець нерівний. Ось тут — глибший крововилив, а тут — друга цятка, така сама. Подібні місця видно й на другому рубці, нижче. Що це означає?
— І гадки не маю. А ви?
— Може здогадуюся, а, може, і ні. Скоро зможу докладніше висловитися з цього приводу. Розгадка причини цих крововиливів має підвести нас до викриття особи винуватця вбивства найкоротшим шляхом.
— Мої слова, певна річ, можуть здатися безглуздими, — сказав поліціянт, — але якби на спину Мак-Ферсона накинули до червоного розпечену дротяну сітку, то ці глибше уражені цятки з’явилися б у місцях перетину дротів.
— Порівняння надзвичайно влучне. Можна також припустити застосування жорсткого дев’ятихвостого нагая з невеликими вузлами на кожному ремені.
— Присягаюся, містере Голмс, мені здається, ви близькі до істини.
— А, може, містере Бердл, рани були завдані ще якимось способом. Як би там не було, цих ваших здогадів недостатньо для арешту. Крім цього, маємо пам’ятати про останні слова небіжчика — «лев’яча грива».
— Я тут подумав, чи не хотів він назвати ім’я...
— І я про це думав. Якби друге слово звучало хоч якось схоже на «Мердок», але ні. Впевнений, що він вигукнув слово «грива».
— Чи немає у вас інших варіантів, містере Голмс?
— Може, і є. Але не хочу їх обговорювати, поки не матиму вагоміших доказів.
— А коли вони у вас будуть?
— За годину або й раніше.
Інспектор почухав підборіддя, недовірливо поглянувши на мене.
— Хотів би я розгадати ваші думки, містере Голмс. Можливо, ваші здогади пов’язані з тими рибальськими човнами?
— О ні, вони були занадто далеко.
— Ну тоді це, можливо, Беллемі та його здоровило-син? Вони добряче недолюблювали Мак-Ферсона. Не могли вони його вбити?
— Та ні ж, нічого в мене випитувати, поки я не готовий, — усміхнувся я. — А тепер, інспекторе, нам обом час повернутися до наших обов’язків. Ви не могли б зайти до мене о дванадцятій годині?
Але тут нас перервали, і це було початком кінця справи про вбивство Мак-Ферсона.
Вхідні двері відчинилися, у передпокої почулося, як хтось спотикався, і в кімнату вдерся Єн Мердок. Він був блідий, розпатланий, його костюм перебував у страшному безладі. Чоловік кістлявими пальцями хапався за крісла, щоб тільки втриматися на ногах!
— Віскі! Віскі! — прохрипів він і зі стогоном звалився на диван.
Він був не сам. Слідом за ним з’явився Стекгерст, без капелюха, важко дихаючи, майже в такому самому стані, як і його супутник.
— Швидко, давайте віскі! — кричав він. — Мердок ледь живий. Я насилу дотягнув його сюди. Дорогою він двічі втрачав свідомість.
Півкухля алкоголю справили вражаючу дію. Мердок звівся на лікті та скинув піджак із плечей.
— Заради Бога, — залементував він, — олійки, опіуму, морфію! Чого завгодно, аби припинити цей пекельний біль!
Ми з інспектором мимоволі скрикнули від подиву. Плече Мердока було помережане такими самими червоними, запаленими, перехресними рубцями, як і тіло Фіцроя Мак-Ферсона.
Нестерпні болі пронизували, мабуть, усю грудну клітку нещасного, його дихання раз у раз вщухало, обличчя чорніло, і він судомно хапався рукою за серце, а з чола скочувалися великі краплі поту. Він міг померти будь-якої миті. Але ми вливали йому до рота віскі, і з кожним ковтком він оживав. Тампони з вати, змоченої в прованській олії, здавалося, пом’якшували біль від страшних ран. Урешті-решт його голова важко впала на подушку. Змучене тіло припало до останнього джерела життєвих сил. То був сон чи безтяма, але у будь-якому разі він позбувся болю.
Розпитувати його не було сенсу, але, як тільки ми переконалися в тому, що його життя — поза небезпекою, Стекгерст обернувся до мене.
— Боже милий, Голмсе, — вигукнув він, — що ж це таке? Що ж це таке?
— Де ви його підібрали?
— Унизу, на березі. У тому самому місці, де постраждав нещасний Мак-Ферсон. Якби в Мердока було таке саме слабке серце, йому б уже був кінець. Поки я вів його до вас, мені кілька разів здавалося, що він помер. До школи було занадто далеко, тому й приволік його сюди.
— Ви бачили його на березі?
— Я йшов краєм урвища, коли почув крики. Він стояв біля самої води, хитаючись, мов п’яний. Я збіг униз, накинув на нього якусь одежу й потягнув нагору. Голмсе, благаю, зробіть усе, що у ваших силах, не пошкодуйте зусиль, аби позбавити від прокляття наші місця, інакше жити тут стане неможливо. Невже ви з усією вашою світовою славою не зможете нам допомогти?