— Він мало не знищив мою репутацію, — зауважив Мердок із кривою посмішкою. — Я не звинувачую вас, інспекторе, ні вас, містере Голмс, — ваші підозри були природними. Я відчував, що мене ось-ось мають заарештувати, і своїм виправданням зобов’язаний лише тому, що розділив долю свого бідного товариша.
— Ні-ні, містере Мердок. Я вже здогадувався, у чому річ, і якби мене сьогодні вранці не затримали вдома, то, можливо, я б зміг позбавити вас страшного переживання.
— Але як же ви могли здогадатися, містере Голмс?
— Я всеїдний читач і маю фотографічну пам’ять на всілякі дрібниці. Фраза «лев’яча грива» не давала мені спокою. Я знав, що десь уже зустрічав її в зовсім несподіваному для мене контексті. Ви могли переконатися, що вона точно характеризує зовнішній вигляд цієї почвари. Не сумніваюся, що вона спливла на поверхню, і Мак-Ферсон її ясно побачив, бо жодними іншими словами він не міг застерегти нас від тварини, що стала винуватцем його загибелі.
— То я вже поза підозрою, — Мердок насилу підвівся з канапи. — Тоді також маю кількома словами пояснити вам дещо, бо знаю, про що ви розпитували. Я справді кохав Мод Беллемі, але з тієї миті, як вона обрала Мак-Ферсона, моїм єдиним бажанням стало сприяти їхньому щастю. Я зійшов із їхнього шляху і вдовольнявся роллю посередника. Вони часто довіряли мені передавати листи; я ж поквапився повідомити Мод про смерть нашого приятеля саме тому, що кохав її, і мені не хотілося, щоб вона дізналася про це від когось чужого та бездушного. Вона не хотіла казати вам, сер, про наші стосунки, остерігаючись, що ви їх хибно потрактуєте, і далеко не на мою користь. А тепер прошу відпустити мене до школи, бо я хочу якнайшвидше дістатися ліжка.
Стекгерст простягнув йому руку.
— У нас усіх нерви розхитані, — сказав він. — Даруйте, Мердоку. Надалі будемо ставитися один до одного з більшою довірою та розумінням.
Вони пішли під руку, як добрі друзі. Інспектор залишився і мовчки витріщився на мене своїми воловими очима.
— Гарна робота! — вигукнув він. — Що й казати, я читав про вас, але ніколи не вірив. Це ж диво!
Я похитав головою. Прийняти такі дифірамби означало б принизити власну гідність.
— Спочатку я зволікав, занадто зволікав, — заявив я. — Якби тіло виявили у воді, я б здогадався раніше. Мене підвів рушник. Нещасному не вдалося витертися, тому я вирішив, що він не встиг і пірнути. Відтак, певна річ, і не спало на гадку, що він зазнав нападу у воді. У цьому пункті я припустився помилки. Ну що ж, інспекторе, мені часто доводилося кепкувати над вашим братом-полісменом, зате тепер Cyanea capillata помстилася мені за Скотленд-Ярд.
Таємниця Боскомської долини
Одного ранку, коли ми з дружиною снідали, покоївка подала мені телеграму від Шерлока Голмса: «Чи не могли б ви звільнитися на два дні? Викликаний на захід Англії зв’язку трагедією Боскомській долині. Буду радий якщо приєднаєтеся до мене. Повітря пейзаж чудові. Виїздіть Паддінґтона 11.15».
— Ти поїдеш? — поцікавилася дружина, ласкаво поглянувши на мене.
— Навіть не знаю. Нині маю дуже багато пацієнтів...
— О, Анструзер їх прийме! Останнім часом ти маєш стомлений вигляд. Поїздка піде тобі на користь. І ти завжди так цікавишся справами, що їх розслідує Шерлок Голмс.
Мій досвід табірного життя в Афганістані мав принаймні ту перевагу, що я став загартованим і завжди готовим до подорожі мандрівником. Речей мав зовсім небагато, тому сів зі своєю валізою в кеб набагато раніше, ніж розраховував, і помчав на Паддінґтонський вокзал.
Шерлок Голмс походжав на платформі в сірому дорожньому плащі та суконній кепці, які робили його високу худорляву постать ще худішою та вищою.
— Дуже добре, що ви прибули сюди, Ватсоне, — сказав він. — Зовсім інша річ, коли поруч зі мною людина, на котру можна беззастережно покластися. Місцева поліція або нічого не робить, або йде хибним слідом. Займіть два кутових місця, а я візьму квитки.
Ми сіли в купе. Голмс узявся читати газети, які приніс із собою, читав, відволікаючись, аби занотувати щось та обміркувати.
Так ми доїхали до Редінґа. Несподівано детектив зім’яв усі часописи в один величезний згорток і закинув його на багажну сітку.
— Ви щось чули про цю справу? — спитав він.
— Ані слова. Я кілька днів не розгортав газети.
— Лондонська преса не подавала занадто докладних звітів. Я щойно переглянув усі свіжі часописи, щоб ознайомитися з подробицями. Це, здається, один із тих простих випадків, які виявляються надзвичайно складними.