— Але якщо він не винен, то хто ж тоді вбивця?
— Аякже, хто вбивця? Я звернув би вашу увагу на такі дві обставини. Перша: покійний мав із кимось зустрітися біля ставка, і ця людина не могла бути його сином, бо син поїхав, і не було відомо, коли повернеться. Друга: батько кричав «коу!» ще до того, як дізнався про повернення сина. Це основні пункти, які визначають результат дослідження... А тепер погомонімо про творчість Джорджа Мередита, якщо не заперечуєте, й облишмо всі другорядні справи до завтра.
Як і передбачав Голмс, дощу не було — ранок видався яскравим і безхмарним. О дев’ятій годині за нами в кареті заїхав Лестрейд, і ми вирушили на ферму Гезерлі до Боскомського ставка.
— Серйозні новини, — поінформував Лестрейд. — Кажуть, що містер Тернер із Холу так занедужав, що довго не протягне.
— Ймовірно, він дуже старий? — уточнив Голмс.
— Йому майже шістдесят, але він втратив здоров’я в колоніях і вже дуже давно сильно нездужає. Тут велику роль відіграла ця справа. Він був старим приятелем Мак-Карті та ще й справжнім благодійником. Мені вдалося дізнатися, що він навіть не брав із нього орендної плати за ферму Гезерлі.
— Он як! Це дуже цікаво! — вигукнув Голмс.
— Ще б пак. І допомагав йому всілякими іншими способами. Тут усі подейкують про те, що містер Тернер був дуже добрий до покійного.
— Та що ви кажете! А вам не здалося дещо незвичним, що цей Мак-Карті, чоловік зовсім незаможний, був настільки зобов’язаний містеру Тернеру та все ж вів розмови про одруження свого сина з донькою Тернера, спадкоємиці всіх статків? Та ще й такою впевненою інтонацією, ніби варто лише зробити пропозицію — а все інше додасться! Це напрочуд дивно. Адже ви знаєте, що Тернер навіть чути не хотів про їхній шлюб. Його донька сама розповіла нам про це. Чи не могли б ви зробити з усього сказаного якісь висновки методом дедукції?
— Ми займалися дедукцією та логічними висновками, — підморгнув мені Лестрейд. — А знаєте, Голмсе, якщо надалі так само оперувати фактами, можна дуже легко перейти від істини в світ гіпотез і фантазій.
— Що правда, то правда, — стримано погодився Голмс. — Ви дуже погано користуєтеся фактами.
— Як би там не було, я підтвердив один факт, який виявився дуже важким для вашого розуміння, — Лестрейд починав дратуватися.
— Тобто, що...
— Що Мак-Карті-старший зустрів свою смерть від руки Мак-Карті-молодшого й що всі теорії, які заперечують цей факт, просто місячне сяйво.
— Ну, місячне сяйво набагато яскравіше за туман! — засміявся Голмс. — Якщо не помиляюся, ферма Гезерлі — ліворуч від нас.
— Еге ж.
Це був комфортабельний двоповерховий, критий шифером будинок із великими жовтими плямами лишайника на сірому фасаді, який широко розкинувся на просторі. Опущені фіранки на вікнах і комини, з яких не йшов дим, надавали обійстю похмурого вигляду, ніби жахливий злочин усією своєю вагою звалився на ці стіни.
Ми подзвонили, і на вимогу Голмса покоївка показала нам черевики, в яких був її господар, коли його вбили, і взуття сина, яке він одягав того дня. Голмс ретельно обміряв усе взуття в семи або восьми місцях, потім попросив відвести нас у двір, звідки ми пішли звивистою стежкою, що веде до Боскомського ставка.
Шерлока Голмса наче підміняли, коли він ішов гарячим слідом. Люди, котрі знають безпристрасного мислителя з Бейкер-стрит, нізащо не впізнали б його в цю мить. Його обличчя то хмарилося, то вкривалося рум’янцем, брови витягувалися в дві жорсткі чорні лінії, а з-під них сталевим блиском сяяли очі. Голова детектива опускалася, плечі сутулилися, губи щільно стискалися, на мускулистій шиї роздувалися вени. Його ніздрі розширювалися, як у мисливця, захопленого азартом переслідування. Шерлок настільки був поглинутий завданням, що на запитання, задані йому, або зовсім нічого не відповідав, або нетерпляче бурчав у відповідь.