Лестрейд засміявся.
— На жаль, я досі залишаюся скептиком, — сказав він. — Ваші теорії дуже гарні, але ми повинні мати справу з твердолобими британськими присяжними.
— Ну, це ми ще побачимо, — спокійно відповів Голмс. — У вас одні методи, у мене інші... До речі, я, можливо, сьогодні з вечірнім потягом повернуся до Лондона.
— Вважаєте вашу справу незакінченою?
— Ні, закінченою.
— А як же таємниця?
— Розгадана.
— Хто ж злочинець?
— Джентльмен, котрого я вам описав.
— Але хто ж він такий?
— Це можна дуже легко дізнатися. Тут не так уже й багато жителів.
Лестрейд розвів руками.
— Я людина дії, — сказав він, — і не можу займатися пошуками джентльмена, про котрого відомо лише, що він кульгавий шульга. Я став би посміховиськом усього Скотленд-Ярду.
— Що ж, — Голмс залишався спокійним. — Я дав вам усі можливості розгадати цю таємницю. Я нічого від вас не приховав, і ви самі могли б розкрити цей таємничий злочин. Ось ми й приїхали. Бувайте. Перед від’їздом я вам напишу.
Залишивши Лестрейда біля його дверей, ми подалися до свого готелю, де на нас уже чекав сніданок.
Голмс мовчав, поринувши у власні думки. Його обличчя було похмуре, як у людини, котра потрапила в скрутне становище.
— Ось послухайте, Ватсоне, — сказав він, коли прибрали зі столу. — Сідайте в це крісло, і я викладу вам ту дещицю, яку дізнався. Не знаю, що мені робити. Я б хотів отримати від вас пораду. Куріть, а я відразу почну.
— Будь ласка.
— Ну ось, при вивченні цієї справи в оповідці молодого Мак-Карті нас вразили два пункти, хоча мене вони налаштували на його користь, а вас збурили проти нього. По-перше, те, що батько закричав «коу!» до того, як побачив свого сина. По-друге, що вмираючий згадав лише про пацюка. Розумієте, він пробурмотів кілька слів, але син розчув лише одне. Наше розслідування мало початися з цих двох пунктів. Припустімо, що все, сказане юнаком, цілковита правда.
— А що таке «коу»?
— Мабуть, він кликав не свого сина. Бо думав, що син у Бристолі. Той зовсім випадково почув цей заклик. Цим вигуком «коу!» чоловік кликав того, хто призначив йому побачення. Але «коу» — австралійське слово, ним спілкуються лише австралійці. Це вагомий доказ того, що людина, котру Мак-Карті сподівався зустріти біля Боскомського ставка, бувала в Австралії.
— Ну, а щур?
Шерлок Голмс дістав із кишені складений аркуш паперу й розправив його на столі.
— Це мапа штату Вікторія, — сказав він. — Я телеграфував минулої ночі до Бристоля, щоб мені її прислали, — детектив затулив долонею одну ділянку мапи. — Прочитайте, — попросив він.
— Арет[2], — прочитав я.
— А зараз? — він підняв руку.
— Балларет.
— Саме так. Це і є слово, яке промовив умираючий, але син розчув лише останні два склади. Він намагався назвати ім’я вбивці. Отже, Балларет.
— Це приголомшливо! — вигукнув я.
— Це поза всілякими сумнівами. А тепер, як бачите, коло звужується. Наявність у злочинця сірої одежі було третім пунктом. Зникає повна невідомість, і з’являється певний австралієць із Балларета в сірому плащі.
— Овва!
— До того ж він місцевий житель, бо біля виру, крім ферми та садиби, нічого немає, і сторонній навряд чи зайде аж туди.
— Природно.
— Потім наша сьогоднішня експедиція. Досліджуючи ґрунт, я виявив незначні докази, про які й розповів цьому тупому Лестрейду. Це стосувалося встановлення особи злочинця.
— Але як ви їх виявили?
— Ви знаєте мій метод. Він базується на зіставленні всіх незначних доказів.
— Його зріст ви, звісно, могли визначити за довжиною кроку. Про те, яке в нього взуття, допомогли здогадатися сліди.
— Авжеж, це було незвичайне взуття.
— А те, що він кульгавий?
— Сліди його правої ноги не такі виразні, як сліди лівої. На праву ногу припадає менше ваги. Чому? Бо він накульгував, він кривий.
— А те, що він шульга?
— Ви самі були вражені характером ушкоджень, описаних хірургом. Удар був раптово завданий ззаду, але з лівого боку. Хто ж це міг зробити, якщо не шульга? Під час розмови батька з сином він стояв за деревом. Навіть курив там. Я знайшов попіл і завдяки моєму знанню різних сортів тютюну встановив, що він курив індійську сигару. Я, як ви знаєте, трохи займався цим питанням і навіть написав невелику монографію про попіл ста сорока різних сортів люлькового, сигарного та цигаркового тютюну. Виявивши попіл сигари, я оглянув усе навколо і знайшов місце, куди він її кинув. Це була індійська сигара, виготовлена в Роттердамі.