Я купив цей маєток, який саме продавався, і намагався принести хоча б невелику користь своїми грішми, щоб якось спокутувати своє минуле. До того ж я одружився, і хоча моя дружина померла молодою, вона залишила мені милу маленьку Еліс. Навіть коли та була зовсім крихіткою, її рученята утримували мене на праведному шляху, як ніщо на світі. Тож я назавжди попрощався з минулим. Усе було чудово, поки я не втрапив до лап Мак-Карті...
Якось поїхав до міста в фінансових справах і на Ріджент-стрит зустрів Мак-Карті. На ньому не було ні пристойного плаща, ні взуття.
«Ось ми й зустрілися, Джеку, — сказав він, торкаючись моєї руки. — Тепер уже ми з вами більше не розлучимося. Я не сам: маю сина, і ви мусите про нас подбати. Інакше ж знайте: Англія прекрасна країна, де шанують закони. Крім цього, полісмени є скрізь».
Ось так він і оселився зі своїм сином на заході, і я не міг їх позбутися; вони безкоштовно живуть на моїй землі. Не мав я ні спокою, ні спочинку, ні забуття. Куди б не йшов, натрапляв на його хитру, усміхнену пику. Коли Еліс підросла, стало ще гірше, адже він зауважив, що для мене страшніше за будь-яку поліцію, якщо про моє минуле дізнається донька. Що б йому не забаглося, він усе отримував на першу ж вимогу, чи то земля, будинок або гроші, поки не зажадав неможливого. Він прагнув Еліс. Бачте, його син підріс, моя донька — також, і оскільки про мою недугу знали всі, йому здалося, що це чудовий шанс для його сина заволодіти всім моїм майном. Але цього разу я вже був жорсткий. Я ніяк не міг допустити, що його проклятий рід поєднається з моїм.
Не можу сказати, щоб мені не подобався його син, але в жилах юнака текла кров його батька, цього було досить. Я все ж наполіг на своєму. Мак-Карті, втративши самоконтроль, погрожував.
Ми мали зустрітися біля ставка на півдорозі між нашими будинками, щоб обговорити це все. Коли я прийшов на домовлене місце, то побачив, що він про щось сперечається зі своїм сином. Я закурив і чекав за деревом, поки він залишиться сам. Але в міру того, як я вслухався в його слова, у мені закипали гіркота і злість, я не міг більше цього витримати. Він примушував сина одружитися з моєю донькою, нітрохи не переймаючись тим, як вона поставиться до цього, ніби йшлося про вуличну дівулю.
Я мало не збожеволів, коли подумав: все, що мені дороге, може опинитися у владі такої людини. Чи не краще буде розбити ці кайдани? Я вже близький до смерті й доведений до відчаю чоловік. Хоча розум мій ясний і сили не покинули мене, я збагнув, що моє життя скінчилося. Але моє ім’я та моя донька! Я врятую й те, й інше, якщо змушу Мак-Карті тримати язика на припоні... Я його прикінчив, містере Голмс... Я убив би його знову. Я великий грішник, але хіба життя, повне страждань, не спокутує провини? Я все терпів, але думка, що моя донька потрапить у ту саму пастку, була нестерпна. Я вбив його без докорів сумління, ніби це була огидна отруйна тварюка. На крики прибіг його син, але я встиг сховатися в лісі, хоча мені й довелося повернутися за плащем, який я впустив... Це вся правда, джентльмени, усе склалося саме так.
— Що ж, не мені вас судити, — промовив Голмс, коли старигань підписав свої свідчення. — Гадаю, нам не доведеться подавати їх до суду.
— Я вам повністю довіряю, сер! Але що ви хочете зробити?
— Беручи до уваги стан вашого здоров’я — нічого. Ви самі знаєте, що скоро постанете перед судом, який вищий за земний. Я збережу ваше зізнання, мені доведеться скористатися ним, якщо Мак-Карті засудять. Якщо ж його виправдають, жоден смертний, будете ви живі чи мертві, не дізнається про вашу таємницю, усе це залишиться між нами.
— Тоді прощавайте, — урочисто мовив гість. — Коли настане ваш смертний час, вам буде легше згадувати, який спокій ви принесли моїй душі.
Хитаючись і тремтячи всім своїм величезним тілом, він повільно вийшов із кімнати, накульгуючи на праву ногу.
— Бідні ми, бідні! — після довгої паузи видихнув Голмс. — Чому доля грає такими жалюгідними, безпорадними створіннями, як ми?
Виїзна сесія суду присяжних виправдала Джеймса Мак-Карті під тиском численних доказів, представлених Голмсом. Старий Тернер прожив сім місяців після нашого побачення, нині його вже немає серед живих. Є всі підстави вважати, що Джеймс і Еліс можуть спокійно жити в щасливому шлюбі, не думаючи більше про чорні хмари, які затьмарювали їхнє минуле.
Примітки
[1] Фокус, вигадка (франц.).
[2] A rat (англ.) — пацюк.