«Дюзова бригада» в наміченому складі негайно взялася до роботи біля кормової частини корабля.
Тимчасом капітан викликав до себе в центральний пост Шелавіна й запропонував йому якнайдокладніше ознайомитися з підводною горою.
— Ми ще не можемо визначити свої координати, — сказав при цьому капітан. — Жоден із наших інфрачервоних розвідників поки що не працює. Але, можливо, найближчий огляд гори допоможе саме вам, досвідченому океанографу, встановити, що це за гора, де вона знаходиться, чи не є вона підніжжям банки, великої обмілини, коралових рифів або коралових атолів. Атоли ж можуть бути населені, і в нашому становищі це була б дуже велика неприємність. Обережність не завадить… Коли настане ніч, підніміться на поверхню, роздивіться, чи не помітно вогнів, руху суден, туземних каное. Візьміть, якщо вважаєте за потрібне, кого-небудь із команди, щоб супроводили вас…
— Ну, навіщо ж, Миколо Борисовичу, відривати зараз людей від роботи! Я чудово й сам справлюсь, хоча, якщо дозволите, я взяв би з собою Павлика. Він не так уже тут потрібний, та й для нього було б цікаво й корисно…
Капітан згодився. Павлик невимовно радів цій вилазці: він давно не блукав під водою, а нові місця обіцяли нові враження, нові відкриття, нові радощі.
З повною зарядкою рідкого кисню в патронах, електроенергії в акумуляторах, харчування та води в термосах і в повній амуніції геологорозвідників і підводних мисливців, Шелавін і Павлик рівно о п'ятнадцятій годині зійшли з площадки на схил гори й пішли по грунту на південь. Іти було нелегко. Схил був досить стрімкий, густо вкритий уламками скель, ноги загрузали в мулі, плутаючись у водоростях. Можна було б просто пливти над схилами гори за допомогою гвинтів на найменшій швидкості, але Шелавін свідомо відмовився від цього, пояснивши Павликові, що необхідно дослідити геологічну будову гори; геологія ж розкриває свої таємниці тільки пішоходам, а не пілотам, хоча б і підводним.
Багато риб зустрічалося на шляху. Павлик безпомилково називав їх, викликаючи схвальне бурмотіння океанографа.
Через чверть години ходьби Павлик раптом спіткнувся, нахилився й витягнув щось із мулу.
— А ось це що таке? — спитав він, простягаючи Шелавіну свою знахідку.
В його руках був грубої, примітивної роботи, але цілком чітко оформлений кривий ніж з якимсь обрубком замість держака й тьмяно поблискуючим чорним лезом. Ледве глянувши на нього, Шелавін здивовано вигукнув:
— Обсидіановий ніж. Ніж із чистого вулканічного скла! А справа стає надзвичайно цікавою! Абсолютно! Давай, Павлику, ще покопаємось тут.
Через хвилину Шелавін з торжеством витягнув із мулу ще одну знахідку.
— Так і є! — радісно сказав він, роздивляючись її. — Обсидіановий наконечник списа… Чудово! Абсолютно! Копай, копай, Павлику!
Більше, проте, вони нічого не знайшли. Трохи відпочивши, вони пішли далі. Шелавін втратив на якийсь час свою звичайну балакучість і довго йшов мовчки, заглиблений у думки, лише зрідка нагадуючи Павликові:
— Дивись під ноги. Гарненько дивись! Не пропусти чого-небудь…
І знову йшов уперед, похиливши голову, мовчазний і замислений, зрідка бурмочучи щось нерозбірливе і наштовхуючись на скелі. Через півгодини Шелавін раптом зупинився перед великою плоскою скелею. Підвівши очі, він на мить завмер, а потім закричав голосом, повним захоплення:.
— Човен! Туземне каное!..
З несподіваною спритністю й швидкістю він скочив на скелю. Перед ним, як на п'єдесталі з базальту, майже до борту засипане мулом, лежало довге суденце з характерно вигнутим носом, прикрашеним вигадливою фантастичною різьбою.
— Сюди, Павлику! — нетерпляче закричав Шелавін. — За лопатку! Розчищай!
Оточені хмарою мулу, вони гарячково працювали з чверть години, і коли мул осів, а вода набула своєї звичайної прозорості, перед ними лежала туземна пірога з проломленим дном, навантажена залишками прогнилих рибальських сіток. Порпаючись у цій купі, то Шелавін, то Павлик з радісними криками витягали все нові й нові знахідки: людський череп, дерев'яні статуетки з людськими або пташиними головами, рибальські кістяні гачки, якісь дерев'яні червонуваті дощечки довжиною від одного до двох метрів, покриті густою в'яззю незрозумілих значків.
Перша ж дощечка, що потрапила до рук Шелавіна, справила на нього приголомшливе враження. Уткнувшись в неї майже впритул шоломом, з нестямними очима, що майже вилазили з орбіт, він вдивлявся декілька хвилин у довгі рядки цих значків, потім, раптом пританцьовуючи на місці, закричав:
— Кохау!.. Кохау ронго-ронго… Це вони! Це вони! Кохау ронго-ронго рапануйців!..
Остовпілий від здивування Павлик з розкритим ротом дивився на цю картину, що нагадувала танець первісних дикунів з якимись незрозумілими заклинаннями.
— Чи розумієте ви, юначе, що це значить, дозвольте вас спитати? Ні, ні! Ви не розумієте, що це значить!.. Це… Це…
— А що ж це, й справді, значить? — спитав, отямившись, Павлик.
Але Шелавін раптом замовк, зосереджено замислився, потім пробурмотів:
— Що це значить? Гм… гм… Зачекаємо трохи… Треба переконатися. Треба перевірити. Ми ще натрапимо… Я певний, що натрапимо на аху і… і… Ходімо! Скоріше ходімо далі!.. Складай усе в човен! Повертаючись назад, захопимо.