— Спробуйте, товаришу Корнєєв, але скоріше. Акумулятори повинні мати повну зарядку. Ми не знаємо, що нас чекає у найближчі дні, а може, й години.
Корнєєв пішов. У центральному посту залишилися тільки капітан, старший лейтенант, що робив якісь розрахунки, та Марат, зайнятий ремонтом щита управління.
— Мені не дає спокою цей гідроплан, — звернувся капітан до старшого лейтенанта. — Навіщо він сюди прилітав? Чого він тут шукав?
— Ці зони досить часто відвідують китобійні флотилії, — відповів старший лейтенант, — а їх плавучі бази-фабрики нерідко мають у своєму розпорядженні літаки для розшуку здобичі. Можливо, й цей гідроплан — звичайний розвідник китобійців.
Почувся стук у двері.
— Зайдіть! — голосно сказав капітан.
Увійшов Павлик з інструментами в руках. Він тихо пройшов у куток, де порався Марат, і півголосом сказав йому:
— Пошкодження провода я знайшов у камері електролізу і вже полагодив його.
— Добре, Павлику, — також напівголосно похвалив Марат. — Тепер допоможи мені тут. Прикріпи на місце ось ці проводи та кнопки.
— Єсть прикріпити проводи та кнопки! — тихо, але чітко відповів Павлик, беручись до справи.
Капітан ледве помітно всміхнувся і, стежачи за роботою хлопчика, повернувся до перерваної розмови:
— Можливо, це і звичайний китобійний розвідник, але мене тепер з подвійною силою турбує положення «Піонера». Він занадто відкритий. Далеко від берега, мало не у відкритому океані надто легкий доступ до нього.
— Так, стоянка не зовсім безпечна, — згодився старший лейтенант, — але, на жаль, ми ще позбавлені руху, та, правду кажучи, і сховатись нікуди.
— От це й погано. А сховатись треба було б до закінчення ремонту…
Павлик нерухомо стояв обличчям до стіни, начебто забувши про роботу й прислухаючись до розмови. Він хотів повернутися, щось сказати, але язик немов приріс до горлянки: він зовсім не звик розмовляти з капітаном. Нарешті, відчайдушним зусиллям волі він повернувся й тихо, тремтячим голосом промовив:
— Дозвольте, товаришу командир…
— Говори, говори, Павлику!
— Тут ми знайшли… я та Іван Степанович… дуже хороше місце… Чесне піонерське! — несподівано закінчив Павлик і замовк, розгубившись.
— Ну, чого ж ти? — усміхнувся капітан. — Говори, не соромся.
— Ми знайшли велику-велику печеру. Підводну. Туди десять «Піонерів» можуть сховатися! — І квапливо, наче побоюючись, що зараз з нього розсміються, продовжував: — Ви не вірите? Чесне піонерське! Спитайте Івана Степановича. Ми обидва бачили. Ми її гарненько обдивились…
З проясненим обличчям капітан скочив із стільця і схопив Павлика за плече.
— Що ти кажеш, Павлику? Це вірно? І велика?
— А далеко звідси? — зацікавився і старший лейтенант.
— Велика! Здоровенна! Зовсім недалеко! На п'яти десятих півгодини ходу! Не більше!
— Хлопчику мій, ти вісник радості! — вигукнув капітан. — Адже це величезна удача! Марате, відшукайте Івана Степановича! Скоріше!
Через хвилину Шелавін був у центральному посту й потвердив усе, що сказав Павлик: печера величезна, наче елінг для дирижабля, дно та стіни рівні. «Піонер» там знайде чудове сховище. Каштан був надзвичайно задоволений і ласкаво поплескав Павлика по плечу.
— Я зараз же відправлюсь туди, — сказав він у радісному збудженні. — І ви зі мною, Іване Степановичу. І ти, Павлику.
— Але ж дюзи ще не працюють. Як же ви переведете туди підводний човен? — втрутився старший лейтенант.
— Двадцять чоловік у скафандрах — тисяча кінських сил! — засміявся капітан. — Вистачить вам цього, Олександре Леонідовичу, щоб відбуксувати «Піонер» у підводний док?
— Вистачить, вистачить! Прекрасна, чудова ідея!
У центральному посту зразу запанував веселий, піднесений настрій.
Через півтори години капітан, Шелавін та Павлик повернулись на підводний човен після рекогносцировки. Капітан був незвичайно пожвавлений і задоволений: печера виявилась чудовою, а дно її — трохи нижче рівня знаходження підводного човна; взагалі все виявилось таким, що кращого й побажати не можна було.
На відкидній площадці капітан зустрів Корнєєва і Марата. Корнєєв скористався з цієї зустрічі й зразу ж доповів, що зарядка акумуляторів тут неможлива: нижня частина трос-батареї на глибині чотирьохсот шістдесяти метрів лягла на дно й далі не пішла.
— Марат пропонує, — продовжував Корнєєв, — на руках віднести трос-батарею по схилу далі в море. Ідея хороша, і, якщо дозволите, товаришу командир, я зараз же почну споряджати його й відправлю.
— Марате! Марате, голубчику! — притиснувшись шоломом до шолома свого друга, благав у цей час Павлик. — Візьми мене з собою, будь ласка…
— На руках? — здивувався капітан, продовжуючи розмову з Корнєєвим. — Але, щоб добратися до необхідної температури, треба буде випустити не менше двох тисяч метрів троса! Адже це величезна вага… навіть у воді…
— Він це передбачив. Дозвольте, Миколо Борисовичу, йому самому пояснити вам свою пропозицію.
— Розповідайте, Марате, — сказав капітан.
— У нас на підводному човні, — почав Марат, — великий запас, кілька сот штук, прозоро-металевих, герметично закупорюваних посудин досить значного об'єму для глибоководних батометрів. Якщо підв'язувати їх через кожні десять метрів до трос-батареї, у міру випускання її з підводного човна, то вони візьмуть на себе майже всю її вагу…
— Дуже вдала ідея! Прекрасна ідея! — зрадів капітан. — Ви згодні, товаришу Корнєєв?
— Цілком, Миколо Борисовичу.
— Кого ж ви думаєте поставити на підв'язування посудин до трос-батареї?
— Крутицького, Миколо Борисовичу. Він, як вам відомо, вчора виписався з госпіталю, але Арсен Давидович не дозволяє йому братися до важкої роботи. А це буде якраз для нього.
— Ну що ж, я не заперечую, — згодився капітан. — А чи не важко вам буде одному, Марате?
Запитання було якраз до речі.
— Якщо дозволите, товаришу командир, то мені досить буде одного Павлика, — відповів Марат. — Ми з ним чудово справимось.
— Знову цей вояка пнеться в бійку? Я чув, як ви перешіптувались. Ну гаразд, рушайте, але наглядайте за ним, Марате! А втім, відкладіть справу до завтра. Зараз почнеться аврал — будемо відводити підводний човен у док.
Через півгодини майже вся команда «Піонера» — двадцять два чоловіки, — одягнена в скафандри, вийшла з підводного човна з тросовими лямками на плечах. Обплетений тросовою збруєю для роботи електролебідки, «Піонер» був готовий до буксування. Терміт продовжував горіти під дюзовим кільцем, і його залишили в тому ж положенні, тому що повільне пересування «Піонера» анітрохи не повинно було вплинути на правильний перебіг термітної реакції. Вісімнадцять чоловік, по дев'ять з кожного борту, швидко прикріпили свої лямки до середнього корінного троса, що поздовжньо охоплював весь підводний човен від носа до корми, і чекали тільки сигналу, щоб одночасно запустити свої гвинти. Біля корми, коло дюзового кільця, прикріпили до того самого корінного троса свої лямки Скворешня і Матвєєв: вони повинні були виконувати роль керма, відводячи корму то в один, то в другий бік. Капітан впрягся на носі, попереду всіх, і керував маневром. Павлик повинен був пливти попереду, виконувати всякі розвідувальні доручення капітана і повідомляти про скелі на шляху, їхню висоту над дном, про підводні виступи суші.