— Тоді ясно, що Іван Степанович бачив того самого кашалота, що й Марат, — задумливо сказав капітан.
Горєлов перестав ходити, і всі мовчки дивилися на капітана, почуваючи, що зараз вирішується Павликова доля.
— Ну, нічого! — сказав, нарешті, піднявши голову, капітан. — Кашалот від нас не втече.
Горєлов подивився на годинник — було вже шістнадцять годин з хвилинами — і квапливо звернувся до капітана:
— Гляньте, Миколо Борисовичу. Я зайшов сюди доповісти вам, що мені необхідно вийти з підводного човна і перевірити роботу двох лівих дюз. Я сьогодні оглядав їх зсередини і зверху. Вони, здається, трохи забилися, і, можливо, доведеться розібрати їх та прочистити. Дозвольте, я зараз же цим займусь.
— Дві дюзи вийшли з ладу? — швидко повернувся до Горєлова капітан. — Коли ж це могло статися? Адже ми прийшли сюди з справними дюзами.
Горєлов зам'явся. Він важко переступив з ноги на ногу і повільно сказав:
— Я й раніше помічав, що не все гаразд в їх роботі…
— Товаришу військінженер, — холодно заговорив капітан, — чому ви мені не доповіли про цю несправність раніше? Ви не виконали найелементарніших вимог правил розпорядку на військовому кораблі в бойових умовах. Я змушений зробити вам зауваження! Товаришу військінженер, ці дюзи зовсім вибули з ладу чи ні? Якщо ні, то скільки процентів потужності вони втратили?
Червоні плями вкрили обличчя Горєлова.
— Дюзи з ладу не вийшли, товаришу командир, і втрата потужності незначна — процентів п'ять-вісім.
— Гаразд! — капітан повернувся до обох учених. — Ви можете на якийсь час лишити без нагляду свої апарати і прилади?
— Можемо! — була одностайна відповідь.
— Підводний човен іде доганяти кашалота. Приготуйтесь!
— Ура, товаришу командир! — крикнув слабим голосом Марат. — Ура, дорогий товаришу командир!
Капітан посміхнувся до нього і звернувся до Горєлова.
— Федоре Михайловичу, — сказав він трохи м'якшим голосом, — негайно приготуйте двигуни. Втрата навіть десяти процентів потужності в даному випадку не має значення.
Горєлов зблід так, як це буває іноді з дуже смаглявими людьми: його обличчя стало сіруватожовтого, воскового кольору, але біля щелепів грали жовна, і очі дивилися твердо й рішуче.
— Товаришу командир, — сказав він трохи хриплим від хвилювання голосом, — як головний механік вважаю своїм обов'язком доповісти вам, що підводний човен повинен лишатися на місці. Йти, не прочистивши дюзи, надто рисковано. Особливо… через якогось хлопчиська, який, по суті, вже давно і напевне загинув…
Почуття дисципліни, яким так гордяться радянські моряки, перебороло, і після першого мимовільного руху, схожого на підготовку до стрибка, Марат лишився нерухомо
лежати на ліжку з розширеними очима, витягнувшись, як туга струна. Зоолог промимрив щось, хоч і невиразне, але, напевно, люте. Комісар мовчки, але пильно дивився на Горєлова. Шелавін розгублено моргав і переводив короткозорі очі з Горєлова на капітана і назад, вражений таким вільним поводженням з «підводним богом», яким завжди був у його очах командир підводного човна.
Обличчя капітана лишалося холодним, але очі дивилися твердо, прямо, і це створювало неззичайне враження.
— У нас не нарада, на якій можна було б критикувати мої розпорядження, — не підвищуючи голосу, сказав капітан. — Потрудіться негайно виконати мій наказ. За роботу дюз в межах зниженої на десять процентів потужності ви несете цілковиту відповідальність. За неприпустиму дискусію в умовах бойового походу на вас буде накладено дисциплінарне стягнення. Ви можете йти до свого поста, товаришу військінженер.
Капітан пильно подивився в обличчя Горєлова. Після майже невловимого вагання, яке тривало одну мить, Горєлов мовчки поклонився і, опустивши голову, човгаючи великими ногами, повільно вийшов з тоспітального відсіку.
Стоячи в центральному посту біля вахтового начальника старшого лейтенанта Богрова, зоолог ледве відчув поштовх від першого вибуху в кормовій дюзі. Це було о шістнадцятій годині п'ятнадцять хвилин. «Піонер» ледве здригнувся і вирушив у путь. Старший лейтенант перевів важільок на щиті управління до чергового ділення. Почулися нові вибухи — один за одним, дедалі частіші, і зоолог відчував уже не поштовхи, а дрібне, що майже зливалося, дрижання.
Із сусідньої радіорубки крізь відкриті двері почувся голос старшого радиста Плетньова:
— Павлику!.. Павлику!.. Відповідай!.. Говорить «Піонер»… Говорить «Піонер»…
Праворуч на сусідньому невеликому столику курсограф автоматично наносив на свою карту шлях, пройдений підводним човном. Такий самий курсограф містився на столі біля щитка управління.
Біля круглого столу всередині поста над голубою картою рельєфу дна Саргассового моря схилився капітан. Не піднімаючи голови, він сказав:
— Олександре Леонідовичу! Загальний напрям — зюйд, курс — зигзагоподібний, через кожні п'ять хвилин змінювати з зюйд-веста на зюйд-ост і назад. Вислати розвідників з обох бортів на повну дистанцію. Корпус розігріти, іти на парі, глибина — п'ятсот метрів, швидкість — вісім десятих. Треба зважити на дюзи…
— Єсть, товаришу командир! — відповів старший лейтенант Богров і точно повторив дані йому розпорядження.
— Лорд, яку швидкість може розвинути кашалот? — запитав капітан, вислухавши відповідь лейтенанта.
— Це залежить, капітане, — сказав зоолог, — від тих причин, які змушують його тікати, а також від статі, віку, величини і сили даного екземпляра. Під впливом простого переляку дорослий, середньої сили кашалот-самець проходить від восьми до десяти і навіть двадцяти миль на годину, а з гарпуном у спині, під впливом болю, страху і люті він тягне звичайного китобійного човна з швидкістю до тридцяти миль. Судячи з оповідань Марата та Івана Степановича про розмір нашого кашалота, він, мабуть, робить зараз не менше як тридцять миль.