Хлопчики мовчки підкорились і гребли далі, скеровуючи свій човен в таємничу глибочінь озера Гіллі.
Що далі, то більше перед ними відкривалось нових красот природи. Але діти не помічали їх зараз.
Човен зайшов у нове маленьке озеро. Воно не було таке спокійне, як інші. Вода в ньому, здавалося, поволі кипіла, як в казані, поставленому на невеличкий вогонь. На ній набігали і одразу ж гасли, розходячись колами, великі бульбашки.
— Що з водою? — запитала Асмік.
— Може, джерела? — припустив Камо.
— А що ж? — впевнено відповів Армен. — Подумай, скільки тут води! З гір в Гіллі впадає всього два струмки, а витікає ціла широка річка.
— Вода і справді немовби джерельна, — підтвердила Асмік, занурюючи у воду руку.
— Через те, коли в селі джерела висихають, всі п’ють цю воду. Але звідки тут стільки води? Вона мусить текти сюди з якогось великого водоймища…
— Та хіба ж може бути стільки джерел? — недовірливо пробурчав Грикор.
Армен відкрив було рота, щоб відповісти Грикорові, але в цей час знову пролунало грізне «болт… бо-олт… болт!..» на цей раз ще протяжніше і страшніше. Здавалося, під водою і справді ревів скажений буйвол, викликаючи на бій противника.
Але Камо гріб далі, залишаючись (принаймні з обличчя) спокійним. Його розбирала цікавість, і він настійливо продовжував вести човен в тому напрямі, звідки долинали таємничі звуки.
— Я боюсь, я не хочу туди! — просила Асмік. — Висади нас, Камо!
Камо знизав плечима, але, помітивши, що дівчинка зблідла, вирішив виконати її бажання. Човен м’яко рушив і причалив до одного з острівців.
Камо перший вискочив на берег. Діти помітили, як острівець легенько гойднуло, а верхівки очеретів, що росли на ньому, захвилювались, наче па них подув, налетівши з гір, вітерець.
Камо розгублено зупинився.
— Що за дивний острів? — пробубонів він здивовано.
Попросивши у Грикора весло, Камо копнув ним у себе під ногами. З дірки, пробитої веслом, бризнула вода.
— Оце-то так— острів без землі! — вигукнув він. — Під ним одразу вода… Це не острів, а якийсь кошик з водоростей і коріння очерету… Почекайте мене в човні! — крикнув він товаришам. — Я спочатку погляну на цей дивний острів… Чамбаре, за мною!
І Камо, розсуваючи очерет, подався вперед.
— Не рухайся, а то острів піде на дно, Камо, рідненький! — закричав переляканий Грикор, побачивши, як під ногами Камо, що грузли в зеленому килимі водоростей, хитається острів.
Армен ніяково подивився на Асмік і на Грикора, наче питав їх, що робити. Потім, також вискочивши на берег, він гукнув:
— Камо, почекай, і я з тобою!
Під ногами Армена острів так само хитався і пружинив, ніби це була велетенська гумка, покрита очеретом і зеленню.
Обійшовши щасливо острівець, Камо з Арменом повернулись до човна.
— По-моєму, — говорив Армен, — коріння сплелося, наче линви, і опустилося на дно, а там затягло його мулом, і воно утримує наш острів мінно, ніби якорі.
— Ти глянь; він весь немовби повстяним килимом покритий, — сказав Камо. — Мабуть, очерет висихав, а під ударами вітру та граду розсипався і осідав на переплутані кореневища. Отак і виник цей килим.
— А якщо корені-якорі обірвуться? — запитала Асмік. — Що тоді?..
— Якщо обірвуться, течія понесе наш острів із Гіллі просто в Севан разом з нами, — засміявся Камо.
Грикор і Асмік також вистрибнули на берег.
— Погляньте, гуска! — закричав Грикор, побачивши в заростях гніздо і гуску, що сиділа на яєчках. Недалеко від неї стояв гусак, оберігаючи гніздо.
Побачивши Грикора, гусак зашипів так сердито, що той мимохіть відступив, але переляк, викликаний появою людини, все-таки переміг птаха, і він злетів Залишившись без охорони, шумно б’ючи крилами, покинула гніздо і гуска
— А яєчка, яєчка які! — кликав товаришів Грикор, діставши з гнізда двоє тьмяних безбарвних гусячих яєчок. — Тут їх аж четверо, і кожне — завбільшки з дитячу голову! — як завжди, перебільшував він.
— Дай-но сюди! Ого, та ще й які міцні! — вигукнув Камо, пробуючи яєчка на зубах.
Діти з цікавістю розглядали величезне гніздо. Воно було звите з стеблин, листя очерету, сухої трави і дбайливо вистелене м’яким гусячим пухом.
— Ці яєчка візьмемо, вони свіжі, сказала Асмік.
— А як ти довідалась, що вони свіжі? — запитав Камо.
— По кількості яєчок… Ось поглянь, одне ще зовсім тепле; щойно знесене. Дика гуска, здається, знесе дванадцять яєчок і тоді вже висиджує. Якщо знайдеш у гнізді небагато яєчок — значить, свіжі… А качка кладе більше, до шістнадцяти.