— Фламінго! — в захваті вигукнув він. Досі хлопець бачив цих птахів тільки на малюнках.
«Шкода, що немає тут Асмік, — подивилась би! І як би здивувався Грикор, якого вражає кожна дрібниця!.. От здивуються всі в школі!..» думав він і гарячково нишпорив по кишенях У нього десь був папір і олівець, і йому хотілося, хоч би наспіх і грубо, намалювати цю чарівну картину.
Рука хлопчика доторкнулася до фотоапарата, що висів на грудях. Він зрадів: зовсім було забув про нього!.. І Камо квапливо почав робити знімки, насамперед, звичайно, з колонії рожевих фламінго, які на довгому шляху свого перельоту випадково обрали цей куток для відпочинку.
Поряд з фламінго походжали великі, завбільшки з доброго барана, білі пелікани. Вони занурювали свої величезні дзьоби в озеро, з надзвичайною спритністю відшукували ними рибу, а потім, високо підкинувши свою здобич, ловили її на льоту.
«Вони підкидають рибу і перевертають її для того, щоб проковтнути не з хвоста, а з голови: з хвоста її не проковтнеш — упреться в горло плавцями», подумав Камо.
Він навів апарат на гнізда бакланів, схожих на гігантські перевернуті шапки-папахи. І біля кожного гнізда — купи риби. «Це їхня заготівля поживи про запас», здогадався Камо.
Недалеко в очереті він помітив гніздо якоїсь болотяної пташки, що теж сиділа на яєчках. До гнізда підлетів самець. Пташка знялась і полетіла, мабуть, поснідати, — а самець сів на гніздо.
«Цікаво, чому наш півень ніколи не зміняє квочку? — подумав Камо, але зараз же знайшов відповідь: — Значить, в цьому немає потреби. У курки є господарка, яка її годує, а хто нагодує цю бідну дику пташку-матір?»
Враз на середині озера з несамовитим криком знялася сіренька качечка. Вона витягувала голову і била крилами, намагаючись злетіти, але щось, ніби прив’язана до ноги гиря, тягнуло її у глибину озера. Ось качечка що було сили рвонулась вгору, і Камо побачив, як під черевом у пташки майнула блискуча спинка видри. «Підводним човном» підкралася вона до своєї жертви… За кілька секунд там, де тільки що весело гралася качка, підіймалися бульбашки і плавало сіре пір’я. Бульбашки лопались, розходились по воді колами, а згодом вони зовсім зникли, і на озері знову запанувала така тиша і спокій, ніби нічого й не сталось.
В цю хвилину, наче тільки для того, щоб ще більше здивувати Камо, біля берега з’явилося… плавуче гніздо, справжнє плавуче гніздо, сплетене з очеретяного листя та водоростей. Качка чи водяна курочка (Камо не встиг добре розглядіти), що сиділа на гнізді, побачивши юнака, витягнула шию і зібралася злетіти. Але, згадавши, мабуть, про своє потомство, передумала і, ткнувши перетинчасту лапу в воду, швидко запрацювала нею, як веслом… Плавуче гніздо разом з мого хазяйкою повернулося і попливло назад.
Камо стоми, розкриши рот від здивування. Він так розгубився, що навіть не відразу зробив знімок з цієї надзвичайної картинки, якої в жодній книжці ще не бачив.
«Оце так пташка! Вона, мабуть, додумалась збудувати собі гніздо на воді для того, щоб врятувати своїх пташенят від хижаків. А їжу добуває на ходу: мох, очерет, черв’яків…» промайнуло в голові Камо.
В цей час підлетів до гнізда селезень, почастував свою подругу чимсь і знову полетів.
«Як вони турбуються одне про одного!» з теплим почуттям подумав Камо.
Несподівано на воду лягла велика чорна тінь. Схвильовано зашуміли і поховалися в очерет птахи, безпорадно закричали баклани. Величезний шуліка упав з неба на плавуче качине житло…
Качка несамовито кричала і відбивалася.
— Киш, киш, киш!.. — замахав руками на шуліку Камо і враз, втративши рівновагу, похитнувся і впав.
Тут і сталося те, чого він боявся: плетене «дно» провалилося, і він опинився по груди у воді.
Опори не було. Камо ухопився за очерет, зробив спробу підтягнутися, звільнити ноги І вибратися на острівець, але це йому не вдалося. Кликати на допомогу товаришів він не хотів, та вони, напевне, його і не почули б.
Вода почала затягувати його дедалі сильніше. Камо цупко ухопився обома руками за очерет, але той гнувся і опускався, і хлопець відчував уже, як холодна вода відступає до його плечей…
«Невже тону?» подумав Камо. Він підвів очі. Навпроти нього так само спокійно погойдувалось на старому місці плавуче гніздо і так само гордо сиділа на ньому пташка-мати.
Камо, як молодий олень, що потрапив у тенета, зібрав усі сили і рвонувся вгору. Але очерет, єдина опора, не витримав його ваги. Тоді Камо, звільняючи поперемінно то одну, то другу руку, почав згинати очерет і підминати його під себе, утворюючи щось подібне до очеретяної подушки. Але й вона не витримувала хлопчика, спускалася все глибше і тягла його за собою. Ось він і по шию у воді…