— Не бачили — побачать! — рішуче відповів Камо
В цю мить з озера долинуло страшне ревіння: «Болт… бо-олт… болт!..»
Дід Асатур перехрестився, щоб ніхто не помітив, і позадкував від озера.
— Ні, любі мої, я в це сатанинське озеро не полізу, — сказав він, замахавши руками.
Діти стояли, немов закам’янілі, наче їх облили холодною водою.
«І що це за ревіння?» подумав Камо і звернувся до товаришів: — Друзі, це ревіння, мабуть, має якусь просту причину, якої не знали наші предки і жили віками залякані…
— Причина відома, — важко дихаючи, почав дід Асатур, — мій покійний кум Мукел казав, що… Не треба сміятися. Це диявол, якого вигнали з пекла…
— Повинні ж ми, нарешті, з’ясувати причину цього ревіння! — вигукнув Камо схвильовано. — Поїдемо і побачимо на власні очі.
— Дитино моя, відмовся од цього небезпечного задуму. Це — прокляте озеро, — намагався переконати внука старий мисливець, відчуваючи разом з тим гордість, мовляв, «кров мисливця Асатура тече в жилах онука».
Армен і Грикор поглянули один на одного, потім на Асмік. Особливо був вражений Грикор, який не раз чув страшні казки діда Асатура і був під великим впливом їхньої чарівної сили.
— Якщо я піду, хто буде біля телят? — спробував він відмовитись.
— Он іде пастух, — сказав Камо, показавши на Вано, який ішов з палицею на плечі.
— Еге-еге! Як добре, що він іде… — нещиро зрадів Грикор.
Діти сіли в човен. Грикор підвів руку, немовби хотів доторкнутися до уявної бороди.
— Чи по дав би ти нам, дідусю, селезня? Може, справді, зустрінемо вішапа?
— Кинемо йому в пащу селезня, а самі втечемо…
— Ти саме такий, щоб вішану віддати! Па, візьми на шашлик, — кинув дід Гри корові селезня в човен.
Плигнув у човен і Чамбар.
Дід Асатур, залишаючись на березі, побожно перехрестив дітей і щось забубонів собі під ніс.
— Ну, тепер ніякий диявол не підійде до нас, — спробував пожартувати Грикор.
Діти усміхнулися, але відчуття страху непомітно підкрадалося до їхніх сердець. Не боявся лише п’ятий «учасник» експедиції — Чамбар. З веселим скавучанням, висунувши язик, він нетерпляче рвався вперед, передчуваючи бажане полювання.
У казковому місті
— Армене, стеж по карті,— сказав Камо. — Але, мабуть, треба й позначки на шляху робити, бо тут можна й з картою заблудитися.
Озеро, по якому плив човен, було не більше кілометра в окружності. Діти до пливли до протилежного берега, і човен зупинився.
— Куди далі? — запитав Грикор. — Назад?
— Шкода! — промовила Асмік. — Я думала, ми довго плаватимемо, а тепер — назад?
— Ми попливемо вздовж берега — з його східного боку повинен бути прохід у другий басейн, — сказав Армен.
Камо і Грикор знову взялися за весла, і човен повільно поплив уздовж жовто-зеленого берега.
Стіна високого очерету здавалася безкрайньою. Але враз у ній відкрилося щось подібне до входу, і Камо ввів туди човен. По обидва боки входу природною загорожею підіймався високий очерет.
В цьому коридорі-протоці було так вузько, що хлопчикам важко було гребти. Ставши на середині човна, Камо працював одним веслом, поперемінно загрібаючи воду то зліва, то справа.
Верхівки очерету зійшлись і утворили над протокою арку, що не пропускала сонячного проміння, і вода тут здавалася чорною, як чавун. Але ось коридор звернув ліворуч, і діти побачили інше озеро.
Це озеро було менше, ніж перше, але таке ж сонячне, ясне… Срібна поверхня його, в рамці яскравих золотисто-смарагдових заростей, була вкрита зграями птахів.
Гуси, качки, гагари та інші птахи, що заволоділи озером, побачивши човен, сполошились і з гелготанням знялися над водою. Повітря сповнилося шумом крил.
Чамбар не втерпів. Він скочив, шаленим гавканням виявляючи свою радість, і довго не міг заспокоїтися, скімлячи і облизуючись червоним язиком.
— Яке чудесне озеро! — вигукнула Асмік. — Гляньте-но тільки, яке ж воно красиве!
— Так! — сказав Грикор, жадібно поглядаючи на очерет, який кишів дичиною, і ковтнув слину: — Скільки тут смачного!.. — пожартував він.
На середині озера виднівся острівець, зарослий очеретом.
Коли човен підплив до острівця, з його берега шмигнула і сховалася у воді видра, що вигрівалася на сонці.
— Ех, якби дідусева рушниця була зараз зі мною? — журно зітхнув Камо.
— Куди ви гребете? Треба на той бік, вихід мусить бути там, — сказав Армен.
Вихід виявився протокою, ще темнішою і тіснішою, ніж перша. Гребти було неможливо.