— Ні, сер. Уоргрейва і Ломбарда вбито пострілами: першого — в голову, другого — в серце. Міс Брент і Марстона отруєно ціаністим калієм. Місіс Роджерс померла від надмірної дози хлоралу. У Роджерса розрубано голову. У Блора голову розтрощено. Армстронг утопився. У Макартура ударом в потилицю проламано череп. Віру Клейторн повішено.
Сер Томас скривився.
— Ну й паскудна ж справа нам дісталася. — Помовчавши з хвилину, він роздратовано спитав — Невже ви так-таки нічогісінько не змогли добути цікавого в мешканців Стикльхевена? Трясця його матері, мусять же вони щось знати!
Інспектор Мейн знизав плечима.
— Це прості доброзвичайні трударі-рибалки. Вони знають, що острів придбав хтось на прізвище Оуен, — і тільки.
— А хто ж постачав острову харчі, хто все влаштовував?
— Один такий Морріс. Айзек Морріс.
— Що ж він розповідає про все це?
— На жаль, сер, нічого. Він мертвий.
Комісар насупився.
— Ви щось знаєте про Морріса?
— Так, сер, добре знаємо. Містер Морріс був не дуже-то порядним джентльменом. Три роки тому він замішаний був у справі Беніто — пам'ятаєте ту аферу зі спекуляцією фальшивими акціями? Правда, ми тоді не могли це довести, але сумніву в цьому не було. І ще він брав участь у контрабанді наркотиками, але нам знову не пощастило це довести. Цей Морріс був дуже обережною людиною.
— І він вів усі справи, пов'язані з островом?
— Так, сер, він брав участь в аукціоні, проте дав зрозуміти при цьому, що купує Індіанський острів для якоїсь третьої особи, котру не називає.
— Але ж можна, певно, щось відшукати у відповідних фінансових документах?
— Так, коли б це тільки був не Морріс, — посміхнувся інспектор Мейн. — Він завше ухитрявся так спритно заплутувати фінансові папери, що навіть найдосвідченіший у країні, найзаповзятіший експерт не второпав, би, з якого боку до них підступитися! Саме таке враження склалося в нас під час розслідування справи Беніто. Ні, він-то вже надійно заховав усі сліди свого наймача, будьте певні!
Його начальник зітхнув, а інспектор вів далі:
— Так, саме Морріс улаштовував усі справи там, у Стикльхевені. При цьому він офіційно заявляв, що діє від імені якогось «містера Оуена». І саме він оголосив місцевим жителям, що готується своєрідний експеримент — нібито побилися об заклад, чи проживуть люди тиждень на пустельному острові, — і що в зв'язку з цим не слід звертати увагу на будь-які заклики про допомогу, що можуть виходити звідти.
Сер Томас Ледж неспокійно завовтузився в кріслі.
— І ви ладні запевнити мене, що у цих людей не виникло ніякої підозри, що на острові коїться щось недобре? Навіть потім?
Мейн знизав плечима.
— Ви забуваєте, сер, що Індіанський острів раніше належав американцеві Елмеру Робсону. Він улаштовував там найвигадливіші оргії. Я не маю сумніву, що вони вже у печінки в'їлися місцевим жителям — і цілком слушно, — та до того ж жителі звикли, що на Індіанському острові неодмінно відбувається щось неймовірне. Це природно, сер, якщо проаналізувати як слід обставини справи.
Комісар похмурнішав і примушений був погодитись із висновком інспектора. А той вів далі:
— Фред Нарракотт — це той, хто перевіз усю компанію на острів, — розповів дещо істотне. Він сказав, що був здивований, побачивши, хто входив до цього товариства. «Це зовсім не такого гатунку люди, як ті, що приїздили до містера Робсона», — так він висловився. Я вважаю, саме через те, що всі вони виглядали такими звичайними і доброчесними, він дозволив собі знехтувати Моррісів наказ та виїхати човном на острів, коли дізнався про сигнали «SOS» звідти.
— Коли вони вирушили туди?
— Сигнали помічені були групою школярів 11-го числа вранці. Того дня не було ніякої можливості добутися до острова. Люди подалися туди тільки опівдні 12-го числа — одразу ж, як з'явилась можливість причалити до острова. Вони всі цілком одностайні в думці, що ніхто не міг залишити острів до їхнього прибуття, бо після шторму море ще не затихло.
— Чи міг хто-небудь дістатися до материка плавом?
— Від острова до материка відстань більше милі, а море того дня було надто неспокійне, величезні буруни накочувалися на берег. До того ж, на прибережних скелях було безліч людей — школярів і дорослих, які не відводили очей від острова і чекали дальших подій.
Сер Ледж знову зітхнув і запитав:
— А як з тією грамофонною пластинкою, що її виявлено в будинку? Чи пощастило вам дізнатися про неї щось таке, що допомогло б нам у пошуках?
— Я перевірив і це, — відповів інспектор Мейн. — Пластинку виготовила фірма, котра спеціалізувалася на виробництві реквізиту для театру й кіно, на замовлення А. Н. Оуена, есквайра, для передачі Айзекові Моррісу, нібито для аматорської вистави за п'єсою, що ставиться вперше. Надрукований на машинці текст повернули разом із пластинкою.