Знизу, з крамниці, долинув якийсь звук. Порухом показавши йому залишитись на місці, дівчина навпочіпки вийшла на площадку. Повернулася вона зблідла.
— Це поліція. Вони йдуть сюди. У тебе є ніж? Револьвер? Що?
— Люба моя, чи не думаєш ти, що я збираюсь вбити поліцейського?
— Та ти божевільний, божевільний! Вони схоплять тебе і підвісять за шию, поки ти не помреш.
— Вони — що? — сказав містер Іствуд з неприємним відчуттям у ділянці хребта.
Наступної хвилини до кімнати увійшли двоє. Вони були у цивільному одязі, але їх виказувала постава. Менший з двох, низенький темноволосий чоловік з спокійними сірими очима, заговорив.
— Конрад Флекман, — сказав він, — ви заарештовані за звинуваченням в убивстві Анни Розенборг.
З вуст дівчини зірвався приглушений викрик. Ентоні, спокійно посміхаючись, ступив уперед.
— Ви помиляєтесь, офіцере. Мене звуть Ентоні Іствуд.
Схоже було, що ця заява не справила на двох сищиків ніякого враження.
— Потім розберемося, — сказав один з них, той, який досі мовчав. — А поки пройдімо.
— Конрад! — закричала дівчина. — Конрад, не дай їм забрати тебе.
Ентоні подивився на детективів:
— Ви, може, дозволите мені попрощатися з молодою леді?
Проявивши несподівану делікатність, двоє чоловіків рушили до дверей. Ентоні повів дівчину в куток до вікна й заговорив неголосно і швидко:
— Послухай, я сказав правду. Я не Конрад Флекман. Коли ти телефонувала сьогодні вранці, ти потрапила не туди. Мене звуть Ентоні Іствуд. Я прийшов на твій поклик, бо… коротше, я прийшов.
Вона недовірливо уп’ялась на нього:
— Ти не Конрад Флекман?
— Ні.
— О! — скрикнула вона. — А я тебе поцілувала!
— Це нічого, — запевнив її містер Іствуд. — Колись це практикувалось у древніх християн. Розумна річ. Тепер послухай мене. Я зараз піду з цими людьми. Я швидко доведу їм, хто я є. Тим часом вони тебе не чіпатимуть, і ти зможеш попередити свого дорогоцінного Конрада.
Вона винагородила його захопленим поглядом, посміхаючись крізь сльози.
— Я не забуду, ні, я не забуду.
— Тоді добре. До побачення. Послухай…
— Так?
— Коли ми вже заговорили про древніх християн, ще один не зашкодить, адже так?
Вона оповила руками його шию. її вуста доторкнулись до його вуст.
— Ти мені подобаєшся, так, ти мені подобаєшся. Ти запам’ятаєш це, щоб не трапилось, так?
Ентоні неохоче вивільнився і пішов до сищиків:
— Я готовий. Ви не збираєтесь затримувати леді, я гадаю?
— Ні, сер, — ввічливо сказав низенький.
«У Скотленд-Ярді працюють порядні люди», — подумав Ентоні, опускаючись за ними вузькими сходами.
Старої жінки у крамниці не було видно, та Ентоні вловив з-за задніх дверей важке дихання і здогадався, що вона стояла там, обережно спостерігаючи за тим, що відбувалось.
Залишивши позаду запустіння Керк-стріт, Ентоні глибоко зітхнув і звернувся до того з детективів, який був трохи нижчий.
— Послухайте, інспекторе, адже ви інспектор, я гадаю?
— Так, сер. Інспектор Веррол. Це сержант Картер.
— Ну що ж, інспекторе Веррол, прийшов час поговорити серйозно і послухати теж. Я не Конрад. Як там його. Мене звуть Ентоні Іствуд, як я й сказав вам, і за фахом я письменник. Якщо ви пройдете зі мною у мою квартиру, я думаю, що зможу довести вам це.
Схоже було, що спокійна мова Ентоні справила враження на детективів. На обличчі Веррола вперше з’явився сумнів.
Картера було явно важче переконати.
— Можливо, — посміхнувся він. — Але ж молода леді зверталась до вас «Конрад».
— А! Це інша справа. Повинен признатись, вам обом, що з певних причин я назвався цій леді Конрадом. Особиста справа, бачте.
— Правдоподібна історія, чи не так? — зазначив Картер. — Ні, сер, ходімте з нами. Джо, зупини таксі.
Таксі, що проїжджало мимо, зупинилось, і троє чоловіків сіли в нього. Ентоні зробив останню спробу, звертаючись до Веррола, якого було, гадав він, легше переконати.
— Послухайте, дорогий інспекторе, вам нічого не варто заїхати у мою квартиру і переконатись, що я кажу правду. Ви навіть можете не відпускати таксі — от щедра пропозиція!
Веррол уважно оглянув, його.
— Гаразд, — сказав він. — Як не дивно, мені здається, що ви кажете правду. Ми не хочемо знеславити себе на весь участок, заарештувавши не ту людину. Ваша адреса?
— 48, Бренденбург-Мсншенс.
Веррол нахилився уперед і прокричав шоферові адресу. Всі троє сиділи мовчки, поки не приїхали; Картер вийшов з така, і Веррол знаком наказав Ентоні йти за ним.