— Наш найрозумніший — чики-брики! — буде снідати?
— А що ж мені — з голоду помирати через отих невдячних хвальків і підлабузників!
Ліжко зарипіло. Антошка просто перед собою побачив Бевзеві ноги. Голі, рожеві, втричі товщі, ніж у слона. Бевзь став на підлогу і зробив кілька кроків. Його п’яти пружинили, як м’ячі. Підлога рипіла і вигиналася.
Він сів на тумбу. І раптом згадав:
— Неподобство!.. Вони пішли, не проспівавши «чики-брики!»
— Я вам проспіваю, наш найрозумніший! — сказав ЗСБ.
Він проспівав. Бевзь трохи заспокоївся. І ось уже чулося його чавкання.
Антошка виліз із ями і наважився вистромити голову з-під ліжка.
Що то було за створіння! Це був велетенський рожевий мішок із салом. Навіть кілька мішків. Ноги й руки були як чотири мішки з салом. Пальці були як торбинки, міцно набиті салом. Живіт — справжня гора.
Кругла голова була накрита копою рудого волосся. Воно звисало на очі, як це бува у волохатих собак. А самі очі так запливли, що від них лишилися тільки дві вузькі щілини.
ЗСБ метушився навколо нього і лопатою кидав йому їжу до рота. Бевзь ковтав, не розжовуючи. За півгодини він з’їв п’ятнадцять відер суниць із пташиним молоком і запив діжею суничної наливки. Нарешті ЗСБ витер його простирадлом і вибіг із кімнати.
Антошка підхопився на ноги і оббіг навколо Бевзя.
— Руки вгору! — закричав він. Очі-щілини ворухнулися, паща роззявилась.
— Ти хто? — зітхнув стомлено Бевзь.
— Я Антошка. Я один із Отих Самих Трьох! Гора стривожено заворушилася.
— Ти чого виліз із ями? Лізь назад!
— Не полізу.
— Я ваш найрозумніший! Ти повинен кричати «чики-брики!»
— Шукай дурнів кричати тобі «чики-брики!». Руки вгору!
— Чого ти причепився? Я не можу підняти руки вгору. Я ніколи не підіймав руки вгору. Вони у мене важкі!
— Зисиби! Зисиби! До мене!.. — загукав він.
Вбіг ЗСБ.
— Чики-бри… — побачив Антошку і подавився словом.
Антошка про всяк випадок ударив ЗСБ у вухо і наказів:
— Ану берися — відсунемо ліжко!
Поки Бевзь віддихувався від суперечки, Антошка і ЗСБ відсунули ліжко від ями. Потім хлопчик наказав бевзику стати в куток і не ворушитися. Бевзь П’ятий опам’ятався:
— Ні, Зисиби, ти якраз ворушися! Біжи і клич сюди бевзиків!.. Аж п’ять! Ні, більше! Більше, ніж п’ять!..
Антошка глузливо спитав:
— Може, сто?
— Правильно, сто! Якраз сто! Зисиби, біжи і поклич сюди сто бевзиків! Нехай вони його вкинуть назад до ями!
ЗСБ зрушив з місця, та Антошка перейняв його.
— Стій, кажу, і не ворушися!
ЗСБ став. Бевзь зітхнув так, що застогнали шибки у вікнах. Він звівся на ноги. Підлога зарипіла і вгнулася.
— Я сам тебе туди вкину! — рушив він уперед. За своїм животом він не бачив підлоги.
— А не вкинеш! — Антошка відбіг у дальній куток.
Бевзь сунув на нього і поволі підіймав руки, щоб ухопити втікача. Товсті пальці тремтіли від нетерплячки. Але Антошка, як сонячний зайчик, майнув під його ліктями. Він підбіг до ями і зазирнув униз:
— Братці, побережіться, зараз щось упаде.
— Ати-бати! — донеслося знизу. — Ми готові!
Весь будинок тремтів, ніби тут ціле стадо слонів витанцьовувало польку. Бевзь засапався. А хлопчик перестрибнув через яму, присів, щоб Бевзь його не бачив, і ще голосніше крикнув:
— А не вкинеш!..
Той заревів, кинувся на голос і… проваливсь у яму.
Та не полетів. Його живіт застряв у отворі. Тоді Антошка гукнув ЗСБ, і вдвох вони сяк-так проштовхнули його вниз.
Спочатку той сунувся поволі. Він скавулів од страху, його живіт рипів об слизьке каміння. І тільки внизу, де яма була ширшою, зірвався, вереснув і гепнувся на дно.
— Солдати! — покликав Антошка.
— Ати-бати! Порядок! — відлунило знизу.
Радники хочуть яйця-райця
Тепер треба було взятися за ЗСБ. Це було дивне і неприємне створіння. Височенький хлопчик, навіть вищий за Антошку. Вгодований, але майже без м’язів. Голова велика, як у всіх бевзиків, поросла сірим коротким волоссячком. І як у всіх бевзиків — білі очі з чорними цяточками зіниць.
На обличчі — ніякого виразу, в очах — нічого схожого на думку.
— То хто ж ти такий, Зисиби чи як там тебе?.. — сказав Антошка.
— Зразковий Стопроцентний Бевзик. Мене виховав сам Бевзь П’ятий, наш найрозумніший, чики-брики! Скоро всі мешканці Країни Суниць стануть такими, як я.
— Що ж у тобі є такого зразкового?
— Я зразковий заздра, ябеда, підлабузник і хвалько. Крім того я покірний. Я найзразковіший з усіх бевзиків! А ви такий сміливий!.. Ви вже ЗБОЛИЛИ снідати? Невже ні? Чого б ви зволили покуштувати? — І раптом, схаменувшись, закричав: — А ти чого із ями виліз? От я все розкажу!.. Я розкажу самому…