— Це думка! Розкажи все Бевзю П’ятому, чики-брики. Катай!
— Куди? — злякався ЗСБ.
— До ями. До свого Бевзя. Розповідати.
— Але ж там… високо…
— Не бійся, там Бевзь. Він м’який, не вдаришся.
Хлопчик підштовхнув ЗСБ до ями, той глянув через край, схлипнув, тоді озирнувся на Антощині кулаки. Скрикнув: «Чики-брики!» — і шугонув униз.
Тієї ж миті за дверима почулися швидкі кроки. Антошка сховався за фіранкою біля вікна.
До кімнати ввалилися всі три радники. Вони закричали:
— Пробач нам, наш найрозумніший!.. Ми так поспішали виконати твій наказ, що забули проспівати твою улюблену пісню! Пробач нам, не гнівайся. Ми її зараз проспіваємо! Ми заради цього повернулися!
Вони прокашлялися, виструнчилися і завели:
— А де ж наш найрозумніший? — здивувався Брехун.
— Нема… — розвів руками Вухань.
Зубань клацнув зубами.
Кілька хвилин ошелешені радники мовчали. Тільки водили очима по кімнаті.
— Може, він куди вийшов? — сказав Вухань.
— Він не проліже в двері, — прошепелявив Зубань.
— Він не виходив із кімнати вже вісімдесят чотири роки! — вигукнув Брехун.
Вухань пробурмотів:
— Не вісімдесят чотири, а всього дванадцять. Завше щось збреше.
Радники мовчали ще якусь мить. Потім Вухань вимовив:
— А що коли хтось розбив яйце-райце і схотів, щоб нашого Бевзя не стало?
Брехун не витримав і став на голову.
— Що ви говорите! — сказав він. — Хто міг розбити яйце-райце, якщо в ямі сидить тільки один!
Він знову звівся на ноги і щось намотав собі на вус. Вухань замріяно зітхнув:
— От якби я розбив яйце-райце, я б усіх зробив затятими ябедами. Я б тоді знав усе про всіх!
— А якби я рожбив, вони б у мене бежперервно билися! І уші б ходили в шиняках, рож’юшені і жапухлі!
— Яйце мушу розбити я! — розлютився Брехун.
Тут радники зчепилися клубком і покотилися по підлозі. Першим завив Вухань, бо Зубань відкусив йому піввуха. Другим заревів сам Зубань, бо Брехун відбив йому півзуба. А коли Брехуну відірвали його довгий рудий вус, він зарепетував:
— Братці! Та що ж це ви робите! Давайте ми всі троє станемо начальниками і всі троє розіб’ємо яйце-райце!..
Бійка вщухла. Радники довго віддихувались.
Один тримався за вухо, другий обмацував уламок зуба, а третій все торкав пальцем те місце під носом, звідки ще так недавно починався вус.
— А де ж все-таки наш Бевзь? — видихнув Вухань.
— Шкорішв жа вше він упав у яму.
Тут тільки радники помітили, що ліжко Бевзя зсунуте з свого звичайного місця, а ляда відкинута. І вони з полегшенням вигукнули:
— Він упав у яму!
Вони ще трохи порадилися і прийшли до висновку, що витягати з ями товстого Бевзя — марна річ. Нехай посидить без їжі місяць-два, схудне разів у десять, тоді можна буде й витягти. А тим часом треба виловити Отих Двох, кинути теж до ями, а самим скоріше рушати на Синю гору і розбити яйце-райце.
— Про наше спільне найзаповітніше бажання ми домовимось там нагорі, — запропонував Брехун, — а поки що давайте зробимо так. Ти, Зубань, разом з Вуханем очолиш військо бевзиків у Ябедині, щоб зловити Отих Двох. Я тим часом візьму десять бевзиків і влаштую засідку на півдорозі до Заздри. Якщо Оті Двоє від вас тікатимуть, я їх затримаю. І тоді ми всі разом привеземо їх сюди і вкинемо до ями.
— Згода! — ті двоє не завважили, що цього разу Брехун на голову не ставав.
Радники побігли геть. Антошка вийшов із схованки. І раптом з розчиненого люка вилетів Зелений солдат. Він зробив у повітрі сальто-мортале і став струнко просто перед Антошкою.
— Ати-бати, ось і я!
— Як це ти зумів? — здивувався Антошка. Але тої ж хвилини з ями вилетів Жовтий солдат.
Він теж зробив сальто-мортале і став поруч із Зеленим. У такий спосіб в кімнаті з’явився і останній — Синій.
Він ніжно притискав до грудей великий мідний самовар. Солдати пояснили:
— Бевзів живіт так пружинить, що просто любо. Ми по черзі на нього залізли і підстрибували, аж поки нас не повикидало сюди. От і все, ати-бати!
— Чудово! — кивнув Антошка. — Ви дотепні хлопці. А тепер давайте поміркуємо, як рятувати наших друзів.
Кузька проголошує закляття
Друзі вийшли з Мушиного дому. Господар ішов слідом. Йому сподобалися ці діти.