— Треба й справді добре подумати, — сказав Ходючок. — Отже, так, — він почав загинати пальці. — Ми з тобою не завмерли — раз і два. Пріся і Джулька — це три й чотири. Далі: Маєш — це п’ять. — Тут Ходючок узявся за пальці другої руки: — Пацюк Бруднерський — шість, бабуся Дерібо — сім, папуга Аристарх — вісім…
— Фрусь, — підказала Сміхоша. — Дев’ять…
— І Умпарара! Він теж подавав голос! Десять!
— Так, — погодилася Сміхоша. — І ось цей шпачок Фока.
— Фока Сильвестрів, — поправив шпак.
— І Феофеофанчик! — закричала Сміхоша. — Не забувай про Феофеофанчика!
— Усе?
— Здається, все.
— Але що ж робити? — Ходючку з думки не йшов затихлий годинник.
Фока Сильвестрів просвистів:
— А ви підіть до папуги Аристарха! Він був у підвалі з Бруднерським, тож побалакайте з ним!
Побалакайте, хоч він і дурний, як стара грамофонна платівка.
Діти кілька разів грюкнули у двері бабусі Дерібо, за якими чулося збуджене щебетання папуги. Нарешті загримів ланцюжок, двері прочинилися, і з-за щілини зблиснули світлі очі примхливої Дерібо. Вона побачила дітей і сказала:
— Ні-ні-ні! Ідіть геть, розбишаки й хулігани! — Однак дверей не зачинила і продовжувала визирати.
Ходючок сказав:
— Вислухайте нас, будь ласка! Схоже на те, ніби на цілому світі не зосталося нікого, хто б міг ворушитися, крім нас із вами! Тож нам дуже треба побалакати з вашим чудовим папугою Аристархом.
Бабуся Дерібо зауважила:
— Усі годинники стоять. Всі-всі-всі! А в телику спинилася картинка.
— Що-що? — здивувався Ходючок.
— Значить, у телевізорі… — шепнула йому Сміхота, — у телевізорі завмерло зображення.
— А все через те, що якийсь хуліган-розбишака украв Час, — суворо прорекла бабуся Дерібо.
— А чому ж тоді не спинилися ми?! Й ви?!
Бабуся розчинила двері, але дітей до квартири не покликала. Натомість сказала зневажливо:
— Як же це ми могли спинитися, якщо ми все бачили!
— Що бачили?
— Те, як украли Час. Щоб це побачити, потрібен Час, бо без Часу нічого не буває і нічого не може бути. Ні-чо-го! Хто усе бачив і чув, той не завмер, бо Час лишився з ним, а хто не бачив, для того все спинилося. Вам цього не зрозуміти, бо ви погано вчитесь і весь час бешкетуєте. Я вам завжди казала: сидіть у дворі і гарно себе поводьте.
— А як же… Час?! — запитав Ходючок.
— Ніяк. От прийдуть дорослі…
— Як же вони прийдуть? — тоненько зойкнула Сміхоша. — Як же вони прийдуть, наші дорослі, якщо вони теж десь завмерли! Вони ж не бачили!!
Примхлива бабуся Дерібо від Сміхошиного вереску колупнула собі пальцем у вусі.
— Дозвольте нам, будь ласка, — попросив Ходючок, — поговорити з Аристархом!
— Ач які! — сказала бабуся. — Спочатку принесіть мені мінералки, а Аристашику — морошки. Тоді впущу. Може.
Похнюплені діти вийшли на подвір’я. Ходючок запитав:
— Чого вона хотіла? Якої ще морошки?
— Це вона просила морозива. Примхливі бабусі завжди називають мінеральну воду «мінералка», а морозиво — «морошка».
— Що ж. Ходімо, в мене є тридцять копійок. А в тебе скільки?..
Сміхоша не відповіла. Бо щось ніжне й прохолодне торкнулося її плеча і щоки, і в очі їй зазирнула яскрава квітка крученого панича.
— І я з вами, — прошепотів Феофеофанчик. — Я оце спустився із балкона по стіні і ось… Якщо тільки ви не проти!
Ходючок мовив:
— Мені здається, що це почалася якась дивна казка. Усі, хто був при тому, як украли Час, і хто бачив крадіїв, опинилися у казці. А решта… — він пошукав очима у небі нерухомий «Ту», — а решта… Поза Часом!..
Діти замислено побрели до магазину, біля якого зазвичай стояв лоток із морозивом, і товста весела продавщиця вигукувала: «Підходь, кому жарко і кому холодно, всім догоджу!..» Вони йшли, і на плечі у Ходючка сиділа Пріся, навкруг шиї Сміхоті намистом обвивався кручений панич, а Джулька бадьоро біг попереду.
3. У події втручається Умпарара Чамчамчам
Усі продавщиці в магазині скидалися на нерухомих ляльок, гарно вбраних і майстерно розмальованих. Ходючок поклав на прилавок свої копійки і взяв пляшку мінеральної води. Про всяк випадок, додав:
— Тьотю! Я воду взяв, а гроші осьде!
Ніякої відповіді.
Товста і весела лотошниця біля магазину завмерла, простягаючи порцію морозива двом дівчаткам, і дівчатка теж завмерли, а біля їхніх ніг завмер красивий пес колі.
Джулька обнюхав пса і втратив до нього інтерес, Пріся байдуже пройшла мимо.
Діти взяли одну порцію морозива, і Сміхоша поклала на краєчок лотка всі свої заощадження.